<< Главная страница

Микола КулIш. П'єси (ЗбIрка)





** МИНА МАЗАЙЛО **

КОМЕДIЯ

ПЕРША ДIЯ

_1_
Нарештi У л я прийшла. Р и н а до неї, од люстра:

-_ Ой, Улю, ой, тiльки Улю, i тобi не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з'явить собi, що в нас у кватирi робиться! Це ти купила новi рукавички? За скiльки?.. Що тiльки, Улю, робиться! Братик мiй Мокiй уже збожеволiв од своєї укрмови, ти розумiєш?
У л я тiльки на дверi - i собi до люстра.

Виглянулась. Примружила очi:
-_ За три сорок!
Р и н а до люстра. Зробила трагiчнi очi:

-_ I, мабуть, уб'є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка перегорiла - так пише по-українському, цiлу нiч пише, ти розумiєш, навiть вiршi пише!
У л я повернулася од люстра:
-_ Що ти кажеш?
Р и н а до люстра, перехрестилась:_

-_ От на! А папа не те що од Мокiя укрмови слухати не хоче, а навпаки - наше малоросiйське прiзвище змiнити хоче i вже напитує собi вчительку, щоб могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги", а "спаг'i"...
У л я навiть од люстра вiдiйшла:_

-Так?
Р и н а

- А Мокiй не тiльки не зна про це, а навпаки - мрiє, ти розумiєш, мрiє до нашого прiзвища Мазайло додати ще Квач.
У л я аж сiла:_

-_ Та що ти кажеш?
- А папа ще зранку пiшов до загсу на вивiдки, чи можна змiнити прiзвище i чи має вiн право заставити Мокiя, ти розумiєш? Мокiй про це нiчого не зна, розумiєш? Мама пише секретного в цiй справi листа до тьотi Мотi в Курськ, щоб Т ь о т я Мотя негайно (гукнула в дверi. "Мамо, на хвилинку!.." До Улi)_ якнайскорiше приїхала, ти розумiєш? Розумiєш тепер, що в нас у кватирi робиться!

2_
Увiйшла М а т и. Р и н а до неї:
-_ Ти написала листа?
М а т и

- Уже й одiслала.
Р и н а
- Жаль! Я оце подумала; нiхто й не подума, що одного листа мало. Треба телеграму! (Нервово заломила руки, подивилась у люстро, як вийшло)._ Треба негайно телеграму вдарити! Те-ле-гра-му!

М а т и теж заломила руки. В люстро:
-_ Навiщо телеграму, коли я вже витратила десять копiйок, послала листа?

Р и н а
- Ой мамо, яка ти їй-богу!.. Та поки там Т ь о т я одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може? Знаєш?.. (Виразно)._ Все! А ти кажеш - навiщо... Зараз пiди й напиши!
М а т и пiшла. _
У л я
- Слухай, Ринко! Невже i прiзвище в загсi мiняють?
- А ти думала де? Тiльки в загсi! Прiзвище, iм'я, по батьковi, все життя тепер можна змiнити тiльки в загсi, розумiєш? Ой Улю, ой Улюнюi Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокiй закохався у тебе. Може, вiн кине свої українськi фантазiї, може, хоч прiзвище дасть помiняти...
- Ха-ха! Хiба це поможе?
- Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партiю забувають, i не абихто... Улюню! Золотко!
- Ти серйозно?
- Серйозно.

- Не зможу я цього зробити.
- Чого?

- Ну, просто не зможу. Хiба я така?
- Зможеш! У тебе чарiвнi очi, чудеснi губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш.

- Це тобi так здається.
- От на! Вiн менi навiть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарнi очi.

- Серйозно?

- Серйозно! Тим гарнi, казав, що iнодi нагадують два вечiрнi озерця в степу.

У л я в люстро:_
-_ Що ти кажеш?
- От на!

У л я роздумливо, мрiйно:_
-_ Два вечiрнi озерця.
Р и н а пiдкреслено:_
- Не забувай - у степу.
У л я роздумливо, критично:_
-_ Два вечiрнi озерця, с. Хоч це й поетично, проте... Знаєш, яку партiю знайшла собi Оля Семихаткова?
- Ну?

- Комунiста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний! Щолiта вiдпочиватиме в Криму.
А там не два озерця - море. Два моря! Чорне й Каспiйське. Крiм того, вiн сам з металiстiв, мускулатура в нього... Ола каже, як обiйме - щось надзвичайне: немов, каже, гарячий удав... А кругом немов тропiчний лiс. Температура - сорок.

Р и н а
- Отож почни з Мокiя, Улько, - практику М а т имеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комунiста? Практику мала - з комсомольцями тощо. А наш Мокiй теж у комсомолi скоро буде, розумiєш?
У л я зацiкавлено:_
-_ Серйозно?
- Вже на збори ходить.
З__
Увiйшла М а т и. _
Р и н а
- Написала?

М а т и
- "Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотронi Розторгуєвiй. Негайно, негайно приїзди. Подробицi листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двiчi "негайно", щоб вона, як тiльки одержить телеграму, так щоб i їхала...
Р и н а
- А подробицi листом навiщо?
М а т и
- Як навiщо? Щоб з них наперед довiдалась, що ж таке у нас робиться...
Р и н а
- Ну, то вона й ждатиме листа.
М а т и з досади прикусила язика. Тодi:_
-_ То я хотiла, щоб не пропали тi десять копiйок, що на листа витратила.

Р и н а
- Дай я покажу, як писати! (Вголос)._ "Курськ, Корєнний" - це так, ринок можна викинути, знають i так. (Подумала)._ "Мрiя воскресла. папа мiняє..."
М а т и
- Не папа, а Мина. Телеграма од мене.
Р и н а
- Не заважай! Менi нiколи!.. "Мрiя воскресла. Мина мiняє прiзвище. Мокiй збожеволiв укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно". (До матерi)._ Розумiєш тепер, як треба писати? На, перепиши й одiшли! (М а т и вийшла, Р и н а до Улi)._ Тепер ти розумiєш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю - закохай!
У л я схвильовано:
-_ Ну як я почну, чудiйко ти? Сама знаєш, який вiн серйозний, ще й український. Ну як до його пiдступитися? З якого боку?
- З якого?

- Так.

- З українського.
- Не розумiю. Як це?
- А так, що тiльки з українського.
У л я подумала:
-_ Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж iншого боку нема, а ти кажеш: тiльки з українського. Вiн же з усах бокiв український.
Р и н а подумала. Раптом:
-_ Ха-ха! Ти дурна!
- Серйозно?

- Серйозно дурна! А я що тобi кажу? Тiльки з українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що вiн кругом український.
У л я розсердилася:
-_ Як так, то й розумiти не хочу! Взагалi! Бо все це дурницi взагалi.

Р и н а побачила - лихо:
-_ Улю! Золотко! Ти не дурна!
У л я до люстра:_
-_ Не хочу! Не можу! Не знаю, як...
- Я покажу, як. Ось я зараз покличу його i покажу, як почати.
- Нi, нi!

- Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Вiн зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього пiдiйти, з якої сторони вiн одмикається. Дурненька, не бiйся! Я тобi дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка.

- Нi, нi! Я не розумiю! не розумiю!
Тодi Р и н а натхненно, з викликом:_
-_ Не вiриш? А хочеш, Улько, i вiн тебе поведе сьогоднi в кiно?
Як усяка Уля, У л я - кiноманка:
-_ Ти серйозно?
Р и н а не така, щоб назад.
Перехрестилась, немов збираючись у воду пiрнути:
-_ От на! Тiльки ти, Улю, не зiрвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумiєш? Можеш навiть мовчати, тiльки пiдтакни коли, кивни головою, усмiхнися. А далi - сама побачиш... (Постукала в дверi до брата). _Моко, вийди на хвилинку! Чуєш, Моко?
У л я ледь чутно, самими рухами:
-_ Рино, не треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха, пiдбiгла до люстра. Очевидно, хотiла зробити очi озерцями. Не вийшло. Вхопилась за серце)._

4_
Увiйшла м а т и. До Рини голосно й авторитетно:
-_ Т ь о т я не одержить такої телеграми!
Р и н а
- Цс-с... Чого?
М а т и тихше:_
- А того, що в нiй тринадцять слiв, ти розумiєш? Треба скоротити.

5_
Увiйшов М о к i й, юнак з чорним висипом, пiд носом i по пiдборiддю, з мрiйними, але злими очима. Хотiв гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:
- Ну?

Р и н а зробила знак матерi, щоб та негайно вийшла.
М а т и вийшла.
Р и н а до брата:
-_ Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга - У л я Розсоха.
У л я самими губами:
-_ Розсохина.
Р и н а з натиском:
-_ Розсоха.
М о к i й незграбно подав руку:
- Гм...
Р и н а
- На хвильку, Моко. Улi страшенно вподобалось українське слово - бразолiйний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?
М о к i й хмуро, недовiрливо:
-_ Бразолiйний, ти хочеш сказати?
Р и н а до Улi:_
-_ Як, Улю?.. Ах, так! Бразолiйний! Бразолiйний!
М о к i й уважнiше подивився на Улю. Кахикнув._
Тодi глухо:_
-_ Бразолiйний - темно-синiй (До сестри)._ Бiльш нiчого? (Взявся йти)._
Р и н а до Улi:_
-_ Бразолiйний - темно-синiй, розумiєш, Улю?! (До брата)._ У л я каже, що воно звучне таке, свiже - бразолiйний. Бразолiйний.
М о к i й до Улi. Стримано:
-_ Ви де чули чи вичитали це слово?
У л я розгубилась:
-_ Я?.. Я не зна... Воно менi просто взяло i вподобалось...
Р и н а перехопила:
-_ Улi ще одне подобалось слово... (До Улi)._ Яке ще тобi подобалося слово? Здається... ну, як? "Бринить" ти казала?

У л я
- "Бринить".

Р и н а
- Що таке "бринить", Моко?
М о к i й м'якше:
- А,_ "бринить". По-руському - "звучить". Та тiльки одним словом "звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має... (До сестри, нахмурившись). _Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала...

Р и н а здивовано:
- Я?

М о к i й суворiше:_
-_ Авжеж, питала. Просила, щоб я пiдлоги за тебе натер, i перед тим питала.

Р и н а
- Невже питала? Тепер пригадую. (До Улi). _Пам'ятаєш, ти вже раз у мене за це слово питала... (До брата)._ А я у тебе спитала для Улi, та забула. (До Улi). _Пам'ятаєш?

У л я
- Аж двiчi! Р и н а сказала, що ви добре знаєте українську мову, а менi саме тодi вподобалось це слово, i воно менi, не знаю чого, страшенно вподобалось. Спитала у Рини: що таке... "звучить"?
Р и н а перебила:
-_ "Бринить"! Отодi я, Моко, й спитала тебе. Ну да ж. Ти ще, пригадую, сказав, що "бринить" - якесь надзвичайне слово...
М о к i й до Улi:
-_ "Бринить" має декiлька нюансiв, вiдтiнкiв. По-українському кажуть: орел бринить. Це означає - вiн високо, ледве видко - бринить.
У л я примружила очi. Р и н а до Улi:
- Ти розумiєш?
У л я кивнула головою. М о к i й м'якше:
-_ Можна сказати - аеро бринить. А от iще кажуть: снiжок бринить. Це як випаде, а тодi зверху, в повiтрi, ледве примiтний такий, бринить.
Р и н а до Улi:
-_ Ти розумiєш?
У л я нiжно всмiхнулась. М о к i й розворушився:
-_ Або кажуть - думка бринить. Це треба так розумiти: тiльки-тiльки береться, вона ще неясна - бринить. Спiв бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пiсню...
У л я мрiйно:
-_ Бринить.
М о к i й з гумором:
-_ Губа бринить. Так на селi й кажуть: аж губа бринить, так цiлуватися хоче.

У л я
- А знаєш, Рино? Менi справдi вподобалось це слово.
Р и н а
- Серйозно?

У л я
- Серйозно!
Р и н а
- Браво! Ти, я бачу, тепер зрозумiла, як i що. (До Мокiя)._ Мiж iншим, У л я страшенно любить українськi кiнокартини i написи... каже, що вони якiсь... (До Улi). Якi, Улю?
У л я
- Надзвичайнi.
Р и н а до Мокiя:
- Ти розумiєш?
М о к i й
- На жаль, гарних українських кiнокартин дуже мало... Дуже мало!
Р и н а
- Оце ж вона й прийшла спитати, про оце ж i просить, щоб я з нею пiшла сьогоднi в кiно. А менi нiколи, розумiєш?
М о к i й
- Гм... Бачиш, менi треба сьогоднi ввечерi на комсомольськi збори... На жаль, не можу, бо треба на комсомольськi збори... Я пiшов би, та менi треба на збори комсомолу.

Р и н а
- Я б сама з нею пiшла, та коли ж її цiкавить не так картина, як написи до неї: чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою... (До Улi). Я_ не знаю, чого тебе це цiкавить.
У л я здивовано:
-_ Мене?
Р и н а
- Не однаково - чи чистою, чи робленою?..
М о к i й
- Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорi" - краса! Стильнi, поетичнi, справжньою українською мовою писанi. А подивiться ви на написи по других кiнокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...
Р и н а до Улi:
-_ От хто б тобi розказав, Улю! От хто б вiдповiв на всi твої щодо української мови запитання!
М о к i й до Улi:_
-_ Бачите, менi треба на збори комсомолу... А вас справдi цiкавить все це? Українська мова i... взагалi?
У л я
- Взагалi страх як цiкавить!
Р и н а
- Як стане коло української афiшi: читає-читає, думає-думає, чи справжньою мовою написано, чи фальшивою... Я гукаю - Улю! Улю!
М о к i й до Улi, приязно:_
-_ Серйозно?
У л я почервонiла:_
-_ Серйозно!
М о к i й
- А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афiшу, вивiску або таблицю - i досади тобi на цiлий день. А якi жахливi афiшi трапляються, як перекручують українську мову...
У л я
- Серйозно?

М о к i й
- Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку афiшку - помилуєтесь. (Побiг i вернувся, щоб справити чемнiсть)._ Вибачте, я зараз... На хвилинку... Такої афiшки ви ще... (Побiг)._
Р и н а до Улi:_
-_ А що?! Ще один захiд - i ти, Улько, сьогоднi в кiно. Ти тепер розумiєш, як з ним треба поводиться? От тiльки забула я попередити тебе, що не всяке українське вiн любить, розумiєш? Раз на iменини, думаю, що йому купити, який подарунок? Купила малоросiйську сорочку й штани. Так ти знаєш, сокирою порубав.

У л я пошепки:
-_ Що ти кажеш?
- От на... От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кiмнату, розумiєш? Бо тут вiн покаже тiльки афiшу, а там у нього словники, книжки. Хвильовi всякi. Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки вiдповiдатиме. Побачиш яку книжку - i питай. Побачиш там Хвильового i питай, а тодi в кiно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як i що. Iди! Дай я тебе перехрещуi
У л я до люстра. Вiд люстра пiд хрест.

Тодi раптом стала:
- А_ що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
Р и н а
- Попадеш.

У л я
- Ну як? Як? Коли менi здається, що "Стоїть гора високая" краще за Тичину.

Р и н а на мить замислилась, потьмарилась.
Раптом обличчя Тi засвiтилося:
-_ Прекрасної Оце i май на увазi: що тобi подобається, те йому не подобається, i навпаки, розумiєш?
У л я добрала розуму:
-_ А не помилюся?
Р и н а
-Нi!

У л я боязко пiдiйшла до Мокiєвих дверей.

Постояла. I таки пiшла.
Р и н а до люстра:
- Ху! Слава Богу.
6_
Увiйшла М а т и.
Р и н а
- Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала?
М а т и
- Вже й одiслала. Домаху попросила, щоб вiднесла. Тiльки я скоротила...

Р и н а
- Як же ти скоротила?
М а т и
- Так, як я одна тiльки вмiю. Вийшло коротко й дешево. Ось копiя: "Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди". Все...

Р и н а
- Ха-ха! Та Т ь о т я нiколи не одержить такої телеграми!
М а т и
- Не вигадуй дурниць! Це тобi досадне за тринадцять?
Р и н а
- Та кому телеграма? Корєнному ринковi?
М а т и
- Тьотi ж: Корєнний, 36, Катастро...
Прикусила язика, аж позеленiла. Тодi:_
-_ Ну що ж тут такого? На Корєнному ринку здогадаються, що ця телеграма до тьотi Мотi.

Р и н а за копiю:_
- Ослице! Дай я допишу!
М а т и вирвала назад:
-_ Я сама!
Р и н а
- Дай, кажу!
М а т и
- Я сама, кажу!
Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже М а т и вискочила в коридор.
Повернулась блiда, ще бiльш схвильована:
-_ Папа прийшов...
7_
Ускочив М а з а й л о.
Подивився гарячими, натхненними очима:
-_ Дайте води! (Випив води. Помацав серце)._ Думав, не переживе...
М а з а й л и х а i Р и н а
- Ну?

- Не мiняють?
М а з а й л о
- По радiо читають, в анатомiях пишуть: серце - орган, що гонить кров, орган кровогону. Нiчого подiбного! Серце - це перш за все орган, що передчува i вгадує. Однинi вiрю йому, а бiльш нiкому в свiтi. Серйозно кажу!
М а з а й л и х а та д о ч к а й собi за серце:
-_ Помiняли?
- Не мiняють?
М а з а й л о
- Ще як я пiдходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що мiняю, так би мовити, його українське - i заноровиться. На зло тобi заноровиться. I навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тiльки прiзвище, всю Україну змiнив би? А що, як i такий, що що йому, до твого прiзвища - до себе вiн байдужий пiд час служби, себто сидить, нiчого не бачить i себе не помiча? А що, як такий, думалось, що почне з дiда-прадiда? А що, як не той, i не другий, i не третiй?.. А що, як i той, i другий, i третiй?.. I серце, серце вже тодi передчуло. Там сидiв... (Випив води}._ Од усiх вищезгаданих середнiй.
М а з а й л и х а
- Которий же?
- Середнiй од усiх, кажу! Арихметично середнiй, помоєму. Увiйшов...
Р и н а
-Хто?
М а з а й л о
- Я! Вiн сидiв. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я до нього - i раптом вiдчув, що вся кров менi збiгла в ноги i стала. А серце, як дзвiн на пожар, бев-бев-бев... i десь, немов як справдi пожар, зайнялося. Палахкотить... Питаю i не чую свого голосу: чи можна, кажу, змiнити прiзвище? Вiн подивився i знов: "Вам чого?" - арихметичним голосом. Як чого? Як чого? - заскакало огненно в головi. Двадцять три роки, кажу, носю я це прiзвище, i воно, як вiспа на життi - Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регiт взяли: Мазайло! Жодна гiмназистка не хотiла гУ л яти - Мазайло! За репетитора не брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання вiдмовлялися - Мазайло! А вiн знову: "Вам чого? - питаю".
М а з а й л и х а
- Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?

Р и н а
- I тепер смiються, регочуть - Мокрина Мазайло, не сказав?
М а з а й л о
- Я нiчого не сказав. То менi лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним i мовчав.. Менi зацiпило...
М а з а й л и х а
- Було б голкою вколотися.
М а з а й л о
- Хтось одвiв мене до дверей. Все - як у туманi. Не знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. I раптом воно тьох! - перед очима якесь писане оповiщення... Немов не я, немов хтось iнший за мене чита - (серце!). Список осiб, що мiняють своє прiзвище. Минько Панас на Мiнервина Павла. Читаю, не розумiю. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самiйла Миколайовича - читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю, Iсидiр Срайба на Алмазова, i тут все прояснилось. Я зрозумiв, де я i чого прийшов, повернувся назад, питаю i чую свiй голос: скажiть, чи можна змiнити своє прiзвище i як? I чую арихметичний, щодалi симпатичнiший: "Можна!" Отак i отак... Ура! - крикнуло серце.
Р и н а радiсно i разом погрозливо:
- Цс-с-с. (Показала на дверi, де Мокiй).
М а з а й л о натхненно, але тихiш:
- Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень... (Поцiлував жiнку). Отак! (Дочку). Отак (знов жiнку) i отак!
М а з а й л и х а, мало не плачучи з радостi:
-_ Яке ж тобi прiзвище дадуть, Минасю?.. Яке? Р и н а
- Було б попросити i нам Алмазова...
М а з а й л о, немов диригуючи над якимсь невидимим хором:
-_ Отак i отак! Виберiть прiзвище, яке до вподоби.
Жiнка i дочка руками, мов крилами птицi, наввипередки:
-_ Сiренєв! Сiренський!
- Розов! Де Розе!
- Тюльпанов!

- Фон Лiлiєн!
М а з а й л о, диригуючи:
-_ Подайте заяву. На два рублi марок. На публiкацiю тиждень чи два. Все! (По паузi, погладивши серце). _Думав, не переживе.
М а з а й л и х а
- З Мокiем що робити, Минасю? Вiн ж" i слухати не захоче...
М а з ай л о раптом перестає диригувати. Потемнiв:
-_ Вiн ще не знає?
М а з а й л и х а
-Нi!

М а з а й л о
з радiсним гнiвом:
-_ Заставлюї Виб'ю з голови дур українськийi А як нi - то через труп переступлю. Через труп!.. До речi, де вiн? Покличте його! Покличте негайної (Гукнув)._ Мо-кiю! Чуєш? Гей, ти!

Дочка спинила:
-_ Папо, поки що йому про це нi слова! До публiкацiї, розумiєш?

М а з а й л о
- Тепер не боюсь! Не боюсьi Бо тричi звертавсь я до загсу, тричi, тричi допитував... Аж нiчого вiн не може вдiяти. Маю повне, необмежене право змiнити не то що своє прiзвище - по батьковi й дiдове iм'я й прiзвище. Чула?.. Та пiсля цього... Мокiю!
Д о ч к а

- Ти, здається, маєш знайти собi вчительку?
М а з а й л о
- Правильних проiзношенiй?.. Вже знайшов! Найняв! В понедiлок прийде на лекцiю... Прекрасна вчителька. Рафiнадна руська вимова... Прiзвище Б а р о н о в а - К о з и н о.

М а з а й л и х а
- Яка краса!
Дочка до батька:
-_ I ти думаєш, що Мока, знаючи про змiну прiзвища, не вчинить пiд час лекцiї демонстрацiї" скандалу?
М а з а й л о
- Уб'ю!
М а з а й л и х а
- Минасю, яка грубiсть!
М а з а й л о
- Ну, вигоню з дому!
Д о ч к а

- Ой, папо, ой, тiльки, папо! Який ти... Та краще до публiкацiї помовчати. З'яви собi: ти вибираєш прiзвище - Мокiй нiчого про це не зна, розумiєш? Ти береш лекцiї "правильних проiзношенiй" - Мокiй не зна, розумiєш? Тим часом я i мама скликаємо родичiв на сiмейну раду - Мокiй не зна...
М а з а й л и х а
- Сестру мою Мотю з Курська. Дочка
- Можна буде ще дядька Т а р а са з Києва.
М а з а й л и х а жахнулася:_
-_ Т а р а са Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокiй i вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять.
Д о ч к а

- Без дядька Т а р а са! Т ь о т я i ми натиснемо на Мокiя, розумiєш, папо?

М а т и
- Та Мотя одна на нього подiє!.. Хiба ти, Минасю, не знаєш, як вона вмiє взагалi?

Д о ч к а

- Крiм того, ще один план є на Мокiя вплинути... Не вiриш? А хочеш, папо, i вiн за тиждень-два кине свої українськi мрiї? От давай! Тiльки ти мовчок. Розумiєш?

Жiнка нервово:_
-_ Мино!
Д о ч к а
- Абсолютний мовчок на два тижнi. Не вiриш? Ну, на тиждень, папочко!
Жiнка погрозливо:
-_ Мин-но!
Дочка, поцiлувавши батька:
-_ Пане Сiренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну?
М а з а й л о
- Ну, гаразд. На тиждень... (В люстро)._ Все одно я скоро скажу... Прощай, Мазайло! Здрастуй...
_
8__
В цей момент пiдвищений, радiсний голос М о к i ї в:
-_ ...Мазайло-Квач, наприклад.
Вирвався з рипом дверей. М о к i й вийшов з У л е ю.

Не помiтивши навiть батька, переконував далi, агiтував Улю:
-_ Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригiнальне, демократичне, живе прiзвище. Це ж зовсiм не те, як якесь заяложене, солодко-мiщанське: А р е н с ь к и й, Ленський, Юрiй Милославський... Взагалi українськi прiзвища оригiнальнi, змiстовнi, колоритнi... Рубенсiвськi - от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прiзвище, Улю! Антирелiгiйне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов. А нiмецькi хiба не такi, як українськi: Вассерман - вода-чоловiк, Вольф - вовк. А французькi: Лекок - пiвень.
У л я обернулася до Рини:_
-_ Ми йдемо в кiно!

ДРУГА ДIЯ
Два днi згодом Р и н а допитувала в Улi

(перед люстром):
-_ Ну, як же ти не знаєш, ой, Улю. Ти ж з ним в кiно ходила?
- Вчора i завчора.
- Зельтерську воду пила з ним, ти кажеш?
- Навiть iз сиропом...
- Печення вiн тобi купував?
- Аж п'ять, Рино!
- До самого дому провiв?
- До ворiт. Ще й постояв трохи.
- I ти не знаєш, як вiн - закохався чи?..
В Улi аж рум'янець спахнув. Перебила Рину рухом-словом:
-_ Стривай, Ринко!
Р и н а вичiкувальним голосом:
- Ну?

- Стривай, я скажу... Як пили ми пiсля кiно воду, я на нього глянула, отак... Вiн на мене - отак. Сказав, що по-українському "зрачки" "чоловiчками" звуться.

- Ну?

- Тодi, як iшли додому, я, ти знаєш, спотикнулась, а вiн - хоч би тобi що. Тiльки спитавсь, чи не читала я думи про втечу трьох братiв? Там, каже, є такi слова: "свої бiлi нiжки на сире корiння, на бiле камiння спотикає". От, каже, де збереглася українська мова.
- Ну?

- Тодi, як повела я його через сквер (це той, де, знаєш, завжди сидять i цiлуються), вiн сказав: як-то прекрасно оповiла українська мова кохання: я покрию, каже, свого милого слiдочок, щоб вiтер не звiяв, пташки не склювали...

- Ну?

- А як вела його повз тих, що, знаєш, уже лежали, вiн сказав, як українська мова до того ще й дуже економна та стисла: одна рука в голiвоньку, каже, а друга - обняти...

- Ну?

- А бiля ворiт, як уже розставатися, сказав вiн менi: ваше прiзвище Розсоха - знаєте, що таке "розсоха"? Показав на небо - он Чумацький Шлях, каже, в розсохах є чотири зiрки - то криниця, далi три зiрки - то дiвка пiшла з вiдрами, в розсохах, каже... А тодi подивився менi в очi глибоко-глибоко...
- Ну? Ну?

У л я зiтхнула:
-_ Попрощався i пiшов... Ти не скажеш, Рино, як вiн - чи хоч трохи закохався, чи...

Р и н а
- Та я тебе про ще питаю, Улько, тебе... Оя, яка ж ти дурна, розумiєш?

У л я
- Коли я дурна, а ти розумна, то скажи менi, що б ти сказала, коли б ти була я, а я - ти, себто, коли б вiв тебе отак проводжав?
- Що б я сказала?
- Так.

- Коли б я була ти, а ти - я?
-Так.

Р и н а осiклась, поморщила лоба. А У л я як У л я - зрадiла:
-_ Ага! Ага!.. I ти б не знала, що сказати, Рнно!
Р и н а
- Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.
У л я образилась:
-_ Як так, то тебе бiльше не питатиму, i ти меве не питан...
Р и н а
- Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься... Бо й я не знаю... Тiльки знаєш що? Менi здається...
У л я
Ну?

Р и н а
- Вiн, кажеш, заглянув тобi в вiчi, як пили зельтерську?
- Так.

- I бiля ворiт, як розставались?
- Глибоко заглянув...
- Менi здається, що вiн закохався.
У л я в люстро:_
-_ Що ти кажеш, Рино?
Р и н а
- От на! Принаймнi закохується. Тiльки ти. Бога ради, поспiши, Улюню, прискор цей процес, розумiєш? Треба, щоб вiн взагалi не вкраїнською мовою мрiяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що тобi стоїть?

У л я
- I зробила б, може, та коли ж вiн чудний такий. Ну чим ти на нього вдiєш? Коли навпаки - вiн на тебе словами отими тощо... аж пахне.
Р и н а
- Вiн на тебе словами, вiршами, iдеологiєю, а ти на нього базою, розумiєш? Базою... Тим-то i поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такi очi, губи, взагалi прекрасну базу маєш. Крiм того, мене ти слухатимеш, моєї поради. Так, Улюню, так?
У л я випнулась уся. Зiтхнула. Мовчки поцiлувала Рину._
Р и н а
- Так!.. Добре, серце, що ти сьогоднi надiла бiльш прозористi панчохи, розумiєш? За новою модою. До того ж вони й на колiр кращi - якiсь манливi, теплi... Чудесно!

У л я перед люстром:_
-_ Що ти кажеш?
Р и н а
- Чудесно, кажу, i кличу Мокiя...
У л я, звичайно, за серце, до люстра:_
-_ Рино, хвилинку!..
Та Р и н а вже без уваги на те. Пiшла, покликала Мокiя:_
"Моко! Тебе на хвилинку просить У л я. Сама вийшла._
_
2__
Увiйшов М о к i й. Певно, читав, бо з книжкою, олiвцем i сантиметр у руках:_
-_ Гм... це ви?
У л я
- Я... по книжку... А ви думали хто?
М о к i й
- Думав, що це... ви.
В У л i забринiло в грудях:_
-_ Серйозно?.. А я по книжку до вас.
- По яку?

У л я трошки розгубилась:_
- По яку? Взагалi по українську книжку.
У Мокiя забринiло в грудях:_
-_ Серйозно? Дуже приємно. Радiю вам, Улю.
- Серйозно?

- Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезiї? З прози? З наукових, соцiально-економiчних?

- Котру можна буде.
- Вибирайте.

- Ну, дайте... яку ви хочете.
М о к i й зворушено:_
-_ Та я б хотiв, щоб ви всi їх перечитали, Улю!
- А це у вас яка?
- Це?.. Це книжка з української етнографiї та антропологiї.
У л я вже не знала, що далi казати, та:
- Серйозно?
М о к i й
- Подивiться.
У л я подивилась:
- Гарна книжка - в палiтурках i, здається, з золотим обрєзом...
М о к i й
- А знаєте, як по-вкраїнському сказати: з золотим обрєзом?
- Ану, як?

М о к i й пiднесено:
-_ Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?
- Надзвичайно!
- А що iще можна сказати про матерiю, що вона з берегами. Фартух дорогий - золотi береги.

У л я щиро:
-_ Прекрасно!
М о к i й зрадiло:
- Серйозно?
У л я цiлком, щиро:
-_ Надзвичайно! Фартух дорогий, золотi береги... А скажiть, як буде по-вкраїнському "чулки з розовой каемкой" ? Отакi, як у мене. Ось...
Хотiла показати, та засоромилась. Похилилась.

М о к i й того майже не помiтив. Ще бiльш пiднесено:
-_ Панчохи з рожевими бережками.
У л я
- Надзвичайно!
М о к i й ще бiльше запалився:
-_ А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловiк, по-руському - на проiзвол судьби. Або, нарештi, кажуть, берега дати... Наприклад, треба українськiй неписьменностi берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг iде третьою швидкiстю, а треба - поїзд третiм погоном iде. Погiн, а не швидкiсть. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово "говорити" аж цiлих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомонiти, гуторити, повiдати, торочити, точити, базiкати, цвенькати, бубонiти, лепетати, жебонiти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотiти...
Вже втретє дзвонив у сiнях дзвоник, коли Мокiй та У л я почули.
Пiшла одчинити У л я.
_
З__
Вернулась i з нею увiйшла суха, потерта якась дама
в довоєнному вбраннi.
Д а м а до Улi:
-_ Я Б а р о н о в а - К о з и н о. Ваш папа найняв мене показати йому кiлька лекцiй з правильних проiзношенiй.
У л я
- Мiй папа? У мене нема папи: вiн помер.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Помер? Ах, Боже мiй, яке нещастя! I це так несподiвано, раптом... Боже мiй. Ще завчора вiн найняв мене i дуже просив прийти на першу лекцiю сьогоднi.

У л я
- Мiй папа вже три роки тому як помер... То, мабуть, був не мiй папа.

Б а р о н о в а - К о з и н о
- Вибачте, я, певно, не туди потрапила, хоча адресу добре запам'ятала. (Забурмотiла розгублено)._ Холодна Гора, ...ськая вулиця, N 27, на воротях напис: "У дворi злi собаки", - та собак, казав ваш папа, нема. I справдi нема. Квартира Зама... Майза... Ах, Боже мiй, чудне таке прiзвище.
М о к i й
- Може, Мазайла?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так! Мазайла! Вiн ще казав, що не треба запам'ятовувати прiзвища, бо не сьогоднi-завтра має змiнити його у загсi на iнше...
М о к i й аж потемнiв:_
-_ Мiй папа?.. Прiзвище?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- А ви його син?.. Вибачте, не знала. (До Мокiя з пiдлесливим просмiхом)._ Хоч ви похожий на вашого папу. Боже, як похожий... Скажiть - змiнили вам прiзвище? Папа ваш так турбувався... Воно справдi якесь чудне. Либонь, малоросiйське?
М о к i й глухим, здушеним голосом:
-_ Однинi... (розкашлявся)_ у мене папи нема!
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Як? Ви сказали...
М о к i й з натиском:_
-_ Нема, кажу! Нема!..
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Ах, Боже мiй! Знов, виходить, я не туди потрапила... Як же так? (Забурмотiла розгублено)._ Холодна Гора, ...ськая вулиця, N 27, "У дворi злi собаки", квартира...
_
4__
Увiйшов М а з а й л о. Кинувся до Козино:
- Жду вас, жду!
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Вибачте, вийшло таке непорозумiння. Сказали - вас нема, що ви вмерли...

М а з а й л о показав на дверi.
Не зводячи очей з Мокiя, вклонився ще раз Бароковiй:
-_ Так, так... Заходьте. Мокiю! Я матиму з мадам Бароновою-Козино дiлову розмову. Менi потрiбна ця кiмната...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- I я вже була повiрила, що ви вмерли...
М а з а й л о до Баронової, але вся його увага на Мокiєвi:
-_ Дуже приємно... (До Мокiя)._ Розумiєш?.. (До Баронової, ще раз вклонившись)._ Вибачте. Заходьте...
Б а р о н о в а - К о з и н о заспокоєно i задоволена:_
-_ Мерсi!
Вийшли. _
М о к i й, ввесь час свердливши батька очима, зiрвався з мiсця. Заходив:_
-_ Нi! Нi!.. Не дам! Не дозволю! I жодної лекцiї правильних проiзношенiй! (Помiтив Улю бiля люстра i раптом увесь засвiтився, сповнився якоюсь iдеєю). _Так... Бачите тепер, Улю, який я самотнiй?
У л я
- Серйозно?

- Серйозно, Улю. Рiдня - а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей)._ Так нi! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улi)._ Не розумiють його краси, а з моєї самотностi смiються. Отак i живу, самотiю, як мiсяць над глухим степом, як верства в хуртовину. (До дверей)._ Буду спiвати, кричати пiд дверима отут, буду танцювати, свистiти!.. (До Улi)._ Як одлюдник в пустелi, як копiйка у старця, як мiзинець у калiки, як...
У л я захвилювалась:
Серйозно?

М о к i й
- Серйозно! Скоро вже i я скажу за словом поетовим: "Сиди один в холоднiй хатi, нема з ким тихо розмовляти, анi порадитись. Нема, анiкогiсiнько нема..." А як хочеться знайти собi такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можно було промовитись словом з Грiнченкового словника та й з власного серця...
У л я вже никла жалощами:
-_ А як буде у вас подруга, щира й тепла... Навiть гаряча...
М о к i й
- Ах, Улю! Менi вже давно хотiлося вам сказати...
У л я трепетно:
Що?

М о к i й
- Ще тодi хотiлося сказати, як пили ви зельтерську воду, як дивились на зоряну криницю, на дiвку а вiдрами...
У л я
-Що?

М о к i й
- Хотiлося сказати, а тепер ще охотнiше скажу: Улю! Давайте я вас українiзую!

У л я мало не впала, одскочила:
- Он ви що! Не хочу!
М о к i й у наступ:
-_ Улю! Ви ж українка!
- Воронь Боже! Я не українка!
- Українка!

- А нiзащо! Нi! Нi!
- У вас прiзвище українське - Розсоха!
- Нi!

- Та що там прiзвище - у вас очi українськi, губи, стан!..
У л я, спинившись:
Очi?..

М о к i й переконливо:
-_ Так! Очi, кажу, губи, стан, все українське. Не вiрите? Не вiрите, Улю? Я вам зараз доведу... Не я, а наука, оця книжка, Улю, антропологiя вам доведе, що ви справдi українка... (Перегорнувши кiлька аркушiв, почав вичитувати)._ Ось: українцi здебiльшого високого зросту, стрункi... (Глянув на Улю)._ А ви хiба не струнка? Широкi в плечах (ну, це про мужчин), довгоногi... (До Улi)._ Нема гiрш, як коротконога жiнка! (У л я неспокiйно подивилася на свої)._ Нi, у вас українськi, Улю... (З книжки)._ З дуже напiгментованою шкiрою, себто смуглявi, пишноволосi або кучерявi... (Подивився на Улю)._ А ви не ймете вiри. (З книжки)._ Круглоголовi, довгобразi, високо- та широколобi, темноокi, прямоносi, рот помiрний, невеликi вуха... (Подивився на Улю). Як_ про вас писано...

У л я розтанула:
- Що ви кажете?
А сама непомiтно в люстро.
М о к i й
- Ще не ймете вiри? Так ось! Брахiкефальностi пересiчний iндекс, себто короткоголовiсть, у полякiв 82,1, у росiян - 82,3, в українцiв 83,2, у бiлорусiв - 85,1... (Обмiряв Улi голову)._ У мене, мiряв, 83,5, у вас - 83,1 - український iндекс.
У л я серйозно:
- Серйозно?
М о к i й
- Науково-серйозно. (З книжки)._ Разом з тим, що стрункi та широкоплечi, вони ще груднистi. Пересiчний обсяг в грудях, як на довжину тiла - 55,04, у росiян - 56,18, у бiлорусiв...
У л я
- А скiльки у мене?
Мокiй взявся мiряти:
- У вас... Гм. (Доторкнувся до грудей). Вибачте... У вас тут теж український iндекс...

У л я вдячно заглянула в книжку:
-_ Скажiть, а про родимки тут пишеться! У мене ось родимка на шиї... i ще одна є...

М о к i й
- Не дочитав ще... Прiзвище українське, iндекси українськi, очi, рот, стан, все чисто українське. Тепер ви вiрите, Улю?
У л я
- Вiрю.

М о к i й
- Отже, дозвольте менi вас українiзувати, Улюї
У л я тихо:
- Українiзуйте, Моко.
М о к i й, узявши Улю за руку?
- Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете. Що там українкою. Ви станете бiльш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче до робiтникiв, до селян та й до мене, а я до вас, от (Безпорадно замахав руками). Над мовою нашою бринять тепер такi червонi надiї, як прапори, як майовi свiтанки 3 чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всiх свiтах буде чути!. Та от я прочитаю вам зразок народної пiснi. Ви ще не чули такої.
У л я
- Серйозно?
5_
Увiйшла Мазайлижа з якоюсь химерною електричною мухобiйкою в руках.
Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла.
_
6_
М а з а й л о увiв Баронову-Козина.

Зачинив Мокiєвi дверi. Тодi до Барокової:
- Навiть мух я наказав вибити електричною мухобiйкою власного винаходу, щоб навiть мухи нам не заважали. Починайте, будь ласка!
Б а р о н о в а - К о з и н о захвилювалась:
-_ Починати? Ах, Боже мiй, - починати... Може, ви почнете?
М а з а й л о теж захвилювався:_
- Нi! Нi! Я тепер не можу, ви - моя вчителька. Починайте ви!
Б а р о н о в а - К о з и н о ще гiрш захвилювалась:
- За десять рокiв я так одвикла од цього дiла, що... Я вся хвилююсь i не можу почати. Не можу! Ах, Боже мiй, ну, як його почати, як?.. Менi, старiй гiмназiяльнiй вчительцi...
М а з а й л о захвилювався.
- Починайте так, як ви починали колись, молодою... У хлопчачiй чи в дiвочiй гiмназiї працювали?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- В дiвочiй, вiдомства iмператрицi Марiї Теодоров-ни. Боже мiйi Тодi ми всi починали молитвою. Пам'ятаєте молитву перед навчанням?
М а з а й л о
- Молитву?.. Стривайте! Так-так! У нас в го-родському вчилищi молитву спiвали... Так-так, всi хором. А хто спiзнявся, той пiсля лекцiї ще двi години в класi сидiв - "без обєда" називалось...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Її нас у гiмназiї спiвали. Прекрасно спiвали. Пам'ятаю слова...
М о к i й, прочинивши дверi, заляскав електричною мухобiйкою.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Ах, Боже мiй! Невже забула? За десять рокiв. Не може бути... Молитва перед навчанням... Невже забула?
М а з а й л о
- Молитва перед навчанням. Невже забув?.. Ах, Господи!.. Преблагiй Господi!..

Б а р о н о в а - К о з и н о згадала. Очi засяяли. голос сам заспiвав:
- Преблагiй Господi, иiзпошлi нам благодать...
М а з а й л о, зрадiвши, що згадалось, пiдхопив на весь голос:
-_ ...Духа Твоєго Свято-о...
Б а р о н о в а - К о з и н о крiзь сльози, з просмiхом у голосi поправила:
-_ Святаго...
М о к i й , причинивши дверi, засвистiв.

Проте Баронова i М а з а й л о доспiвали разом:
-_ ...дарствующего i укрепляющего нашi душевниє сi-i-ли... даби внiмая пре-по-да-ва-є-мо-му уче-е-нiю, возрослi ми тебе, нашому Создателю, во сла-а-ву, родiтєлям же нашiм на утешенiє, церквi i отєчеству на по-о-льзу.

Б а р о н о в а - К о з и н о на такий голос, як колись казали в класi пiсля молитви:
-_ Садiтесь!
М а з а й л о сiв. Б а р о н о в а - К о з и н о утерла сльози:_
-_ Як вам здається, чи не заспiвають ще цiєї молитви по школах?
Мазайло сумно:_
-_ Навряд.
Б а р о н о в а - К о з и н о. розгорнувши стару читанку:_
-_ А я ще пожду. Жду! Жду-у! (На такий голос, як колись учила)._ Розгорнiть, будь ласка, книжку на сторiнцi сорок сьомiй... (Дала Мазайловi книжку i методично ждала, поки вiн шукав сорок сьому сторiнку). _Знайшли сторiнку сорок сьому?

Мазайло глухуватим, як колись у школi, голосом:_
-_ Знайшли.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Читайте вiрш "Сенокос". Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово.

М а з а й л о, обсмикуючись, як колись обсмикувався в школi перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:
-_ Пахнєт сеном над лугами...
Б а р о н о в а - К о з и н о трошки захвилювалась:_
-_ Прононсi Прононсi Не над лу-гами, а над лугамi. Не га, а га...

М а з а й л о_
- Над лу-гами...
- Над луга-га!
- Над луга-га!
- Га!

- Га!

Б а р о н о в а - К о з и н о аж вух своїх торкнулася пальцем:_
-_ Ах, Боже мiй! Та в руськiй мовi звука "г" майже немає, а є "г". Звук "г" трапляється лише в словi "Бог", та й то вимовляється...
М а з а й л о раптом у розпач вдався:
-_ Знаю! Оце саме "ге" i є моє лихо вiковiчне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впiзнаватимуть навiть тодi, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
М а з а й л о_
- О, як не хвилюватися, як, коли оце саме "ге" увесь вiк мене пекло i кар'єру поламало... Я вам скажу... Ще молодим... Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регiстра-тор... Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди - як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх "ге"... "ге" - одвернулась, скривилась.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Я її розумiю.
- А мене?

- I вас тепер розумiю.
М а з а й л о_
- О, скiльки я вже сам пробував у розмовi казати... "кге".
Б а р о н о в а - К о з и н о
- "Кге" ?

М а з а й л о_
- Не мiг i не можу, навряд щоб i ви навчили мене...
Б а р о н о в а - К о з и н о захвилювалась:_
-_ Ах, Боже мiй. Та це ж єдиний тепер мiй заробiток - "ге"... Самим "ге" я тепер i живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажiть ще раз: над лугами. Над лу-гамi.

Мазайло
- Над лукгами. Над лугами.
- Гамi.

- Гами.

- Га.

- Га.

Б а р о н о в а - К о з и н о до вух, М а з а й л о до серця - та разом:
- Ху-у-у!
М о к i й одчинив дверi. Тодi голосно до Улi:
-_ Прочитайте, Улю (розгорнув книжку i показав де),_ оцю народну пiсню. Читайте голосно, виразно i тiльки так, як у книжцi написано.
У л я, хвилюючись, напружено:
-_ Брат i сестра. Пiд гарою над криницею...
М о к i й
- Не пiд гарою, а пiд горою... Там написано: пiд горою. Читайте, будь ласка, як написано.

У л я
- Пiд гарою...
- Пiд горою, го!
- Пiд горою, го!
- Го!

- Го!

- Де ж там, Улю, "го", коли в книжцi "го" стоїть. Взагалi в українськiй мовi рiдко коли звук "ге" подибуємо, хiба в таких словах, як (на батькiв бiк голосно} _гуля, гава, гирлига, а то скрiзь кажемо "ге".
Б а р о н о в а - К о з и н о раптом стрепенулась:
-_ Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мiй, знайшла... Ось як: читайте, i де "ге" стоїть, там вимовляйте ка, к.
М а з а й л о несмiливо:
- Ка, ки...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так! Читайте!
М а з а й л о
- Пахнет сеном над лу-ками...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так! Так!
М а з ай л о смiливiш:
-_ Песньой...
- Песнєй.

- Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамi...
Б а р о н о в а - К о з и н о рiвним методичним голосом:
- Не з граблямi, а з грап-лямi.

М а з а й л о старанно, аж жили напнулись:
- 3 краб-лямi...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Та нi! У вас тепер не "ге", не "кге"... Треба казати не з граблямi, а з граплямi, с... Окрiм цього, в руськiй мовi там, де звук "б" не акцентовано, треба його вимовляти як "п": с грап-п-плямi...
М а з а й л о обережно, як по камiнцях через воду:
- С_ крап-лями...
- Мi.

- С к-крап-ля-мi рядамi.
- Так!

М а з а й л о смiливiш:
-_ Ходять, сєно шєвєля. Там сухое убiрають мужiчкi є-ко круком.

Б а р о н о в а - К о з и н о
- Не єко, а єво!
М а з а й л о
- Як? Та тут же стоїть буква "ги", себто "к", а не "в".
Б а р о н о в а - К о з и н о
- В iнтелiгентнiй мовi вимовляють "єво", а не "єго" i не "є-хо".

М о к i й стрепенувся. Аж пiдскочив. До Улi:
-_ Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте "г" як "х". Ну, Улю!
У л я
- Пiд хорою...
М о к i й
- Приблизно так.
У л я смiливiш:
-_ Пiд хорою над криницею...
М о к i й
- Улю, як у книжцi написано. Над криницею, цею "е"... (Раптом)._ Скажiть, Улю, паляниця!

У л я
- Паляниця.

М о к i й
- Такi Вiрно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.

У л я
- Серйозно?

- Серйозно.

Б а р о н о в а - К о з и н о до знервованого Мазайла:
-_ А що таке паляниця?
М о к i й голосно:_
-_ Український бiлий хлiб.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- А я й досi не знала.
М о к i й
- Отож i горе, що їсте, а не знаєте... Читайте, Улю, далi.
М а з а й л о демонстративно перебив:
-_ Єво кру-ком на воз вiламi кiдают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї...

Б а р о н о в а - К о з и н о
- В ажiданьї.
- Ва-жiданьї конь убо-кiй точно вкопаний сто... стаїть: ушi врозь, дукою нокi i как будто стоя спiт.
Б а р о н о в а - К о з и н о
-Так!
М а з а й ло голоснiш:
-_ Только Жучка...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Толька Жучка...
М а з а й л о про себе:_
-_ Агаї Це значить жучку звуть Толя, Толька... (Голосно)._ Толька жучка удалая в рихлом сене, как в валнах...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Прекрасно!

М а з а й л о, Баронова разом, натхненно:
-_ То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.
У Бароновоi-Козино чути "впап'хах", у Мазайла - "упопихах".
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Ну от! Прекрасно!
М а з а й л о зворушено i глибокодумно:
-_ Господи, то єсть преблагiй Господи! У такому, сказать, маленькому вiршиковi i така сила правiльних проiзношенiй!
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Запишiть їх - далi ще бiльше буде!
М а з а й л о побожна:_
-_ Запишу собi на паперi i на серцi...
Сiв писати, шепочучи, немов молитву:
-_ Замiсть г - к, замiсть к - в, б - п, о - а...
М о к i й до Улi:_
-_ Читайте далi.
У л я
- Пiд хорою над криницею хорювали брат з сестрицею...
М о к i й
-Так.

У л я голоснiш:
- Хорювали, обнiмалися - слiзоньками умивалися. Ходiм, сестро, хо-горою...

М о к i й
- Так.
У л я голоснiш i вiльнiш:
-_ Скинемось травою. Ходiм, сестро, ще й степами - розвiємось цвiтами...

М о к i й, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благальна руками:
-_ М'якше! М'якше! Цьвiтами...
У л я м'яко:
-_ Цвiтами.
М о к i й
- Прекрасно.

У л я зворушено:
-_ Розсiємось цвiтами.,. Будуть люди квiти рвати та нас будуть споминати... (Крiзь сльози)._ Оце, скажуть, та травиця, що брат рiдний та... (заплакала)_ сестриця...

М о к i й
- От вам i маєш... Та чого ви, Улю? Чого?
У л я плачучи:
-_ Дуже жалiсно. Таке маленьке i яке ж жалiсне...
М о к i й, сякаючись:_
-_ Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь... Скажiть, п'ятниця...
У л я покiрливо:
-_ П'ятниця...
Б а р о н о в а - К о з и н о до знервованого й збентеженого вкрай Мазайла:
-_ Ах, Боже мiй! Що це таке?
М а з а й л о звiвся, як дракон:_
-_ Ха-ха-хаї Це по-їхньому зветься українiзацiя!
Грякнувши щосили дверима, зачинив їх,

У л я здригнулася, скочила, зблiдла:
- Ой, що це таке?
М о к i й, схопивши ручку з пером в одну руку:_
-_ Ха-ха! Зачиняють дверi! Це ж русифiкацiя!
Другою мало не зiрвав - розчинив знов дверi. Став.

Важко нависла передгрозова тиша,
М а з а й л о, ледве стримуючись, до Бароновоi-Козино:
-_ З об'єктивних причин доведеться припинити нашу лекцiю, одклавши її на завтра. А зараз попрошу вас лише перевiрити, чи так я записав (почав i заплутався, бо вся його увага на Мокiєвi),_ Замiсть к - г, замiсть г - в, п - б... Наприклад. Наприклад... (У нестямi)._ Бахнуть сеном єво над лувами?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Нi! НiI Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама. (Почала, теж заплуталась), _Замiсть г - г, замiсть к - х, б - П...ё Ах, Боже мiй, д - бооё наприклад... (У нестямi),_ Граблями єво на воз вiламi кiдайтєїсо
Тим часом М о к i й до Улi:
-_ Завтра, Улю, вiдбудеться друга ваша лекцiя. При одчинених дверях. А зараз запишiть, будь ласка, запишiть, Замiсть г - г, наприклад (наливаючись гнiвом),_ пiд горою, над криницею.,. (У нестямi)._ У криницю його! У криницю!..
_
7__
Убiгли М а т и й Р и н а .
М а з а й л о до Мокiя:
-_ Це мене?
М о к i й до батька:_
-_ Тiльки тебе.
- У криницю?

- З новим прiзвищем!
- З новим прiзвищем?
- З новим прiзвищем! У криницю!
М а т и до Рини:
-_ Чуєш?.. (Трагiчно),_ Боже мiй, почалась катасттрофаi Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвiнка в сiнях)._ Пiдождiть! Стривайте! Хтось прийшов!..
Побiгли в розпачi у коридор. Тим часом М о к i й до батька:
-_ Ти справдi серйозно мiняєш наше прiзвище?
М а з а й л о
- Я справдi серйозно мiняю наше прiзвище.
М о к i й вдруге:
- Ти... наше прiзвище мiняєш справдi, серйозно?
М а з а й л о
- Я наше прiзвище мiняю справдi, серйозно.
- Наше прiзвище?
- Наше прiзвище.
-Ти?

-Я.

- Мазайло?

М а з а й л о
- Я вже не Мазайло.
М о к i й
- Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто? Мазайло
- Я? Я тепер поки що нiхто, але я буду...
Р и н а з дверей голосно, радiсно:
-_ Т ь о т я приїхала! Т ь о т я Мотя приїхала!
М а т и назустрiч:_
-_ Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала...
8__
Р и н а , мабуть, вже поiнформувала тьотю про все, бо в дверях тiльки доказувала:
-_ ...А Мока якось довiдався, ви розумiєте?! I вже почалась катастрофа, ви розумiєте, тьотю? Почалася...
Т ь о т я
- Я розумiю... Я так i знала, але... але дозвольте спитати...
Мазайло поцiлував тьотi руки:
-_ Пахнєт сеном над лу-камi... Ви розумiєте? Сьогоднi почав. Сьогоднi я сприймав першу лекцiю... Як до причастя пiдходив... I от (на Мокiя)_ вiн! Вiн!..

Т ь о т я поцiлувала Мазайла тричi в лоб:
-_ Я розумiю. Розумiю. Я тiльки так i в'являла собi, але...
Мазайло показав на Баронову-Козино:
-_ Б а р о н о в а - К о з и н о. Учителька правiльних проiз-ношенiй...

Т ь о т я привiталася:
-_ Ах, я так i знала, але...
Р и н а на Улю:_
-_ Моя подруга - У л я Розсохина.
Т ь о т я
- Ах, розумiю, але...
М а з а й л и х а до Мокiя:_
- Моко! Iди ж привiтайся з тiткою. Ну?
Мокiй_ мовчки привiтався._
М а т и
- Отакий, як бачиш, Мотенько!
Т ь о т я
- Я бачу, я розумiю, але що у вас на вокзалi робиться?
Аж скрикнула Т ь о т я, та таким голосом, що всi, навiть i Мокiй. затривожилися.
М а т и з переляку перепитала:
-А що?

Т ь о т я
- I ви отут сидите i не знаєте?
М а з а йл о
- Та що таке?
Т ь о т я
- Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?
Майже в с i разом:
-_ Нi...
Т ь о т я
- Не бачили, не читали? "Харкiв" - написано. Тiльки що пiд'їхали до вокзалу, дивлюсь - отакими великими лiтерами: "Харкiв". Дивлюсь - не "Харьков", а "Харкiв"! Нащо, питаюсь, навiщо ви нам iспортiлi город?
М а з а й л о
- А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокiя)._ Вiн знає.
Т ь о т я до Мокiя:_
-_ Та-ак?.. Навiщо?
М о к i й
- Ах, тьотю! За нього тiльки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь - навiщо?

М а з а й л о
- Чули? (До Мокiя iронiчно)._ То, може, ти й за ваше прiзвище вiзьмешся, щоб виправити?
М о к i й
- Не може, а треба! Дiда нашого було прiзвище Ма-зайло-Квач - отож треба додати...

Мазайло за серце як навiжений. _
М а т и зойкнула. Баронова Козина пальцями до вух - здригнула. _
Т ь о т я до Мокiя:_
-_ Моко! Моко! Моко!.. Ти справдi за те, щоб був не "Харьков", а "Харкiв"?

М о к i й
- Так!
Т ь о т я
- I ти справдi за... (бридливо)_ за Квача?

Б а р о н о в а - К о з и н о знову пальцями до вух, знов здригнула. _
М о к i й, побачивши все це:_
-_ Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачiвi За мiльйон Квачiв!

Б а р о н о в а - К о з и н о мало не знепритомнiла. _
Мокiй вбiг у свою комiрку. Тодi всi, крiм Улi, до тьотi:_
-_ Ну, що тепер з ним робити? Що?
- Ах, Боже мiй, що?
М а т и
- Може, проклясти?
М а з а й л о
- Убити, кажу?
Р и н а
- Оженити?

А Т ь о т я ходила Наполеоном i думала. _
М а т и сiла i заплакала:_
-_ їв кого вiн такий удався? У кого? Здається ж, i батько, i я всякого малоросiйського слова уникали...
Р и н а
- Ти ж казала, що вiн у дядька Т а р а са вдався.
М а т и
- Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще вiн...
Задзвонив дзвоник. Вийшла Р и н а . вернулась блiда, перелякана:_
-_ Дядько Т а р а с приїхав...
М а т и й Мазайло з жахом:_
-Що?

- Не пускай його! Скажи - нас нема!.. Нас арештованої
Дядько Т а р а с на дверях:_
-_ А де у вас тут витерти ноги?
Всiм як зацiпило. _
Т а р а с
- Чи, може, й ви мене не розумiєте, як тi у трамваї... Тiльки й слави, що на вокзалi "Харкiв" написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очi дере... Всяке тобi штокае, какає, - приступу немає. Здрастуйте, чи що!

ТРЕТЯ ДIЯ

Третього дня Р и н а зустрiла Улю на порозi:
-_ Ой, Улю! Ой, тiльки, Улю!.. Настає вирiшальний момент! Вирiшальний, ти розумiєш? Зараз у нас буде дискусiя - чи мiняти прiзвище, чи нi. Т ь о т я Мотя викликала Моку на дискусiю.
У л я до люстра, як жадобна до води:
- Що ти кажеш?

Р и н а то до Мокiєвих дверей, то до Улi бiгаючи:
-_ На дискусiю, ти розумiєш? А Мокiй - не дурень - напросив ще комсомольцiв, ти розумiєш? Що з цього вийде, не знаю. Мабуть, жах, жах i тiльки жах. Добре хоч з дядьком посварився за стрiчку, за якийсь там стиль, чи що, ти розумiєш? Од самого ранку гризуться.
Прислухались. Чути було Манiєвий голос: "Вузьколобий нацiоналiзм! Шовiнiзм, усе це!" Вигукував дядькiв:
"Не шовiнiзм, бельбасе, а наше рiдне, українське!"
-_ Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досi не прикохала? Невже нiчого не вийде? Невже Т ь о т я Мотя правду каже, що тепер Мокiя i взагалi мужчину лише полiтикою й можна обдурити?
У л я новим якимсь голосом:
-_ Нiчого подiбногої Ах, Рино!
Р и н а , зачувши цей голос:
-_ Що, Улюню, що?
- Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: но-чью при звьоздах не спiтся?

- Ну?

- Зорiю. Правда прекрасно звучить?
Р и н а
- Це ж ти до чого?.. Та невже ти... Невже ти, Улько, замiсть закохати Мокiя, та сама ним, iдiйотко, закохалася?
У л я зашарiлася:
-_ Нi, нi...
- Як нi, коли ти сама кажеш, що вночi не спиш, зорiєш уже, чи як там по-українському?..

- Та нi!

Р и н а
- Признавайся, Улько, щоб я по-дурному надiй не плекала... Ти менi скажи, прикохаєш ти його, одвадиш од українських усяких дурниць, пригорнеш його на свiй, себто на наш бiк? Улю? Ти вчора з ним гуляла, ну, невже нiчого не вийшло... Улюню! Ще раз молю i благаю! Благаю, Улько, розумiєш? Уговтай Моку, нi, - власкав його, улести, укохай! Ну, коли так не береться - припусти його до себе ближче, зовсiм близько, припусти до всього, розумiєш?

- Серйозно?

- Та бодай i серйозно!.. Тiльки щоб не стала жiнкою, а так... На межi його паси, на межi... Затумань йому голову, захмели, щоб як п'яний ходив!.. Щоб iдiйотом ходив!

- А знаєш, Рино, жiнка по-вкраїнському "дружиною" зветься?
- Ну?

- I знаєш, "дружина" - це краще, як "жiнка" або "супруга", бо "жiнка" - то означає "рождающая", "супруга" ж по-вкраїнському - "пара волiв", а "дружина"... Ось послухай; рекомендую - моя дружина, або: моя ти дружинонько.

Р и н а вже не знала, що їй казати на таке Улине безглуздя:
-_ Ну, бачу я...
А У л я вже в захопленнi:
-_ Або по-вкраїнському - одружитися з нею... Це ж не те, що "жениться на ней", розумiєш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею... Тут чується зразу, що жiнка рiвноправно стоїть поруч з чоловiком, це краще, як "жениться на ней", - ти чуєш? На ней, на...
Р и н а

- Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобi - однаково будеш; не на i не поруч, а пiд, пiд, iдiйотко! Та це ти вже, я чую, од Моки набралася! Бачу, вiн тебе, а не ти, на такi фантазiї навiв. Чую - вiн тобi такого наказав, начитав...

У л я хотiла виправитись:_
- Нi, Ринко, я вже сама про це вичитала."
Р и н а до неї:
- Са-ма?!

У л я од неї в другу кiмнату. Побiгли.

2__
З Мокiєвих дверей задом вийшов дядько Т а р а с:
-_ Нехай ми шовiнiсти, нехай... Проте ми расєйщини в нашiй мовi нiколи не заводили, а ви що робите? Що ви робите, га? Є своє слово "унiверсал", а ви "манiфеста" заводите, є слово УНР, а ви УСЕРЕР пишете? Га? Га? о Рiдне слово "пристрiй" ви на "апарат" обернули, а забули, як у народнiй мовi про це говориться? Що без пристрою i блохи не вб'єш, забули, а ви думаєте апаратом, га? По газетах читаю - слово "просорушка" за "шеретовку" править, i це така українiзацiя, питаюсь, га? Самi ви ще не шеретованi, i мова ваша радянська нешеретована...

М о к i й з дверей:_
-_ Нашеретували, наварили просяно-пшеничної досить, аж солодом узялися, Засолодились, дя-дю, Годi! Не заважайте. Тепер треба й iз залiза кувати. Iз сталi стругати ...
Дядько з дверей:_
- З якої? Ви ж свою в "Югосталь" оддали!..
М о к i й
- Шовiнiзм!

Зачинивши дверi, прибив дядьковi носа.

Од такої несподiванки, од такої образи Дядько аж ногами затупав:
-_ Га, питаюсь, га? (Одiйшов). _
3_
Увiйшли: Т ь о т я М о т я в новому платтi, М а з а й л и х а, Р и н а , У л я. Дядько Т а р а с, не помiтивши їх:
-_ Українiзатори! А чого б головного командувателя вiйська України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перекласти? Хiба б не краще виходило? Здрастуйте, козаки! Здоров був, пане головний отамане або й гетьмане! (Побачив тьотю Мотю, Мазайлиху й дiвчат)._ Це я у його питаюсь. (Iронiчно)._ А чому б ще вам, кажу, нашого головного командувателя України та Криму на головного отамана або й на гетьмана не перевести? По-їхньому, бачте, краще виходило: здрастуйте, товаришi козаки! Здоров, здоров, товаришу головний отамане!.. Чули таке?

Т ь о т я Мотя
- Та як вони смiють до наших козакiв як до своїх товаришiв звертатись?
Д я д ь к о
- А я ж про що кажу?
_
4__
Увiйшов М а з а й л о. За ним Б а р о н о в а'К о з й н о.
Т ь о т я Мотя до Мазайла:
-_ Та ще й по-українському. Всi козаки говорили по-руському. Донськi, кубанськi, запорозькi. Т а р а с Бульба, наприклад,..
Д я д ь к о Т а р а с
витрiщивсь:
-Хто?
Т ь о т я
- Т а р а с Бульба, Остап i Андрiй - i я не знаю, як дозволив наш харкiвський Наркомос виступати їм i спiвать по-українському, та ще й де?.. У городськiй оперi.-'Єто... Єто ж просто безобразiє!
Д я д ь к о Т а р а с
нарештi очувся, аж захлинувся:_
-_ Т а р а с Бульба? Бульба Т а р а с? Остап? Андрiй? Га?
Т ь о т я
-Що?

Д я д ь к о Т а р а с
- Говорили по-московському?
Т ь о т я холодно:
- Що з вами?
Д я д ь к о Т а р а с
- По-московському, га?
Т ь о т я
- А ви думали по-вашому, по-хохлапькому?
Д я д ь к о Т а р а с
- Т а р а с Бульба?.. Нiколи в свiтiї Тiльки по-вкраїнському! Чуєте? виключно по-вкраїнському...
Т ь о т я Мотя
- Єтого не может бить!
- Га?

- Єтого не может битьi
- Доводи?

- Доводи? Будь ласка, - доводи. Да єтого не может бить, потому што єтого не может бить нiкада.
Задзвонив дзвоник. _
Р и н а затулила рукою рота тiтцi, другою - дядьковi:_
-_ Ой... Цс-с-с... Це комсомольцi прийшли.
Т ь о т я з-пiд Рининоi руки до дядька:_
-_ Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?..

Д я д ь к о Т а р а с
- Вiн не говорив, але вiн... боявся говорити. Вiн - наш. (Пiшли)._
_
5__
Увiйшли комсомольцi: один з текою, другий, чубатий i мiцний, з футбольним м'ячем i третiй - маленький, куценький, з газетою. Роздивились.
Той, що з газетою_
- Та-ак. Обставинки суто мiщанськi. Той, що з текою
- Чи варто й ув'язуватися? Той, що з м'ячем
- Парень просив - треба помогти...
Той, що з текою, подививсь у люстро. Зробив серйозну мiну:_
-_ До того ж i темка: змiна прiзвища! Та хай собi мiняють хоч на Арiстотелiв, нам що! Радвлада не забороняє? Навпаки, потурає. Та й причинами не цiкавиться нiколи.

Той, що з м'ячем, постукотiв пальцем у лоб того, що з текою:
-_ А р е н с ь к и й! Навiть Козьма Прутков сказав: дивись у корiння речей.

Той, що з газетою, теж постукотiв:
-_ I собi в голову, коли що кажеш. Змiна прiзвища у мiщанина...
Той, що з м'ячем
- Це ознака здвигу в його iдеологiї - раз! I дiзнатись про причини...
Той, що з газетою
- Нам буде корисно - два!
6__
Увiйшов М о к i й:
-_ Невже прийшли? Спасибi!.. А я, бачте, заховавсь отут iз своєю укрмовою... Сиджу сливе сам удень i вночi та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту i все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! "Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нiчого з неї прекрасного й цiнного не складеш... От... Сiдайте! Зараз почнемо (пiшов)._
А р е н с ь к и й
- Занадто захоплюється мовою.
- Болiє. Питання - чого?
Той, що з м'ячем
- А того, що ти не болiєш нею. I тiльки псуєш. Партiя пише, пише - вiзьмiться, хлоп'ята, за українську культуру, не бузiть з мовою, а ти що? Ще й досi "Комсомольця України" не передплатив. Парню треба помогти! Парня треба витягтиi
7__
Увiйшли: Мокiй, тiтка, дядько, Мазайло, жiнка, Б а р о н о в а - К о з и н о,У л я.
-_ Так-от... Мої товаришi комсомольцi... Прийшли...
Той, що з м'ячем, пiдморгнув своїм i, вдаривши м'ячем об пiдлогу
(Баронова здригнулась), почав:
-_ На дискусiю, чи що...
Виступила вперед Т ь о т я М о т я:_
-_ Просимо, товаришi, молодiї люди комсомольськiї, просимо сiдати!.. Ах, я завжди казала, кажу i казатиму, що якби менi рокiв десять скинути, я б сама вписалась у комсомол. Ух, i комсомолка б з мене вийшла! Ух! (Повела плечем. Пiдскочила)._

Той, що з м'ячем, звернувся до товариша з текою:
-_ Чуєш, А р е н с ь к и й?
Т ь о т я
- Чудове прiзвище!
Б а р о н о в а - К о з й н о
- Iдеальне!

Мазайло побожна зiтхнув, тодi тихо до Рини, до жiнки:
-_ Чула? (Побожно)._ А р е н с ь к и й!

Той, що з м'ячем, i куценький, зачувши це. порекомендувались, вмисне акцентуючи свої прiзвища:
- Тертика.

Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась, мов од електричного струму.
Т ь о т я
-Як?
Тертика, вдаривши м'ячем об пiдлогу, i куценький виразно:
-_ Iван Тертика.
Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась.
-_ Микита Губа.
Б а р о н о в а - К о з и н о зблiдла. _
Д я д ь к о Т а р а с до Тертики:
- Вибачте! Ви часом не з тих Тертик, що Максим Тертика...
Т е р т и к а
- Батько мiй Максим...
- Був на Запорожжi курiнним отаманом...
- I тепер на Запорiжжi, та тiльки вiн робiтник-металiст i отаманом не був...

- Та нi... Курiнним отаманом Переяславського куреня славного Вiйська Запорозького низового на початку XVII столiття.
- Не знаю.

Д я д ь к о Т а р а с
- Дуже жалко.
Т ь о т я зацокотiла каблучкою об графин:
-_ Не так давно я прочитала, щоб ви знали, товаришi, одну дуже цiкаву книжку. Я прочитала всю книжку, i в тiй книжцi прочитала буквально все, що було написане i надруковане в тiй книжцi. Буквально все. А найбiльш я прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне мiсце: життя - то є все... I оце воно менi зараз чомусь згадалося: життя - то є все... Так!
(Трошки задумалась, покивала головою, зiтхнула). _Життя - то є все... Пропоную, товаришi, обрати президiю. (Поспiшаючись)._ Гадаю, годi буде одного пред-сiдателя? Заперечень нема? Нема!.. Кого?
Р и н а, поспiшаючись:_
-_ Тьотю Мотю! Тьотю Мотюi
М а з а й л о, поспiшаючись:_
-_ Просимо!
Б а р о н о в а - К о з и н о до тьотi, поспiшаючись:_
-_ Вас просимо!
Т ь о т я
- I просила ж я, ще вчора просила, щоб мене не вибирали. (Поспiшаючись)._ Життя - то є все. Заперечень нема? - Нема!.. Прошу до порядку! (Зацокотiла каблучкою)._ Ну, громадяни, товаришi, а краще й простiше - мої ви милiї люди, руськiї люди, їй-богу! Бо всi ми перш за все руськiї люди... Давайте всi гуртом помиримо рiдного сина з рiдним батьком. По-милому, по-хорошому, їй-богу!..
Зачувши такi слова, Тертика i Губа скинулись очима, лукаво перемигнулись.
Губа раптом запропонував:
-_ Тертику!
Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась.
Т ь о т я
-Що?

Г у б а
- Тертику на голову пропонуємо ми.
Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась._
Т ь о т я
- Дозвольте. Як це так... Адже ж на голову мене вже обрано... ПР и н а ймнi заперечень не було. Ну, милiї ви мої люди, невже ви не довiряєте, i кому?.. Менi, Мотронi Розторгуєвiй, з Курська?..
Г у б а
- Просимо проголосувати!
Т ь о т я
- У вас-то, мої милi, пошана до руської людини, нарештi, до Курська єсть?

Г у б а
- Єсть! Та не всякому, хто з Курська, i честь!
Тертика прибив м'ячем._
Не всякiй тьотi Мотi...
Т ь о т я
- Будь ласка! Я зголосую... Хто за Тертику на голову, будь ласка... Один, два, три, чотири... (Встромила гострi свої очицi в дядька Т а р а са)._ Ну?
Д я д ь к о Т а р а с
- Не з тих Тертик... Утримуюсь.
У л я, що весь час дивилась на Мокiя, пiднесла й собi за ним руку.
Р и н а до неї:
-_ Улько! Ти що?
У л я
- Ой... (тихо)._ Помилилась.

Т ь о т я
- Чотири! Хто за тьотю Мотю на голову? Один, два, три, чотири...
Д я д ь к о Т а р а с
- Хоч i е така приповiдка: "Як єсть, то й панi старiй честь", - проте утримуюсь.

Р и н а до Улi:_
-_ Улько! Та ти що?
У л я пiднесла руку._
Т ь о т я
- П'ять! Бiльшiсть!.. Будь ласка... Хотiла по-милому, по-хорошому, а тепер... (Грiзно зацокотiла_ каблучкою)._ Будь ласка, дискусiя починаетьсяi.. Дискусiя починається, i слово маєш ти, Моко!

М о к i й
-Я?

- Ти. Будь ласка!..
- Чому я перший, а не ви або папа?.. Не я ж вас викликав на дискусiю, а ви мене.

- Слово маєш ти!
- Та чому я?

Т ь о т я
- А тому, милий, що, коли твiй рiдний папа заснував у власнiй квартирi своїм коштом, можна сказати i до газети написати, соцiлiстичеського лiкнепа правильних проiзношенiй, ще й до того вигадав електричну мухобiйку, то за таку прекрасну iнiцiативу, за такий масштаб, за те, що вiн прагне стати ну просто порядочним человєком, ти хотiв його...
М а з а й л о не витримав:
-_ Утопити в криницi.
Т ь о т я
- У сепаратнiй криницi.
М а з а й л о
- З новим прiзвищем.
Т ь о т я
- Iз загсiвським прiзвищем.
Дядько про себе: "Попавсь у матню!"_
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Iз руською хрестоматiєю Овчинникова.
М о к i й спалахнув:
-_ Ага, так ви он щоi Так ви он як! Гаразд!.. Забираю слово!
М а з а й л о
- Я забираю слово!
Обидва разом, немов шаблями:
-Я!

-Я!

-Ти?

-Ти?

Т ь о т я поцокотiла каблучкою.'_
-_ Я сказала - будь ласка, слово має Мокiй.
М о к i й
- Саме тепер, коли нам до живого треба, заснувавши в нас український лiкнеп, перевести скорiш загальмовану, запiзнену Холодну Гору на перший ступiнь української грамотностi, тодi на другий ступiнь грамотностi, потому негайно до iнституту культури, щоб ми наздогнали, щоб ми перегнали стару європейську...

Губа пiдказав:_
-_ Буржуазну...
М о к i й
- Буржуазну культуру, щоб ми вийшли скорiш на високостi... Щоб ми вийшли на високостi.,. На високостi...
Дядько Т а р а с пiдказав:_
-_ Нацiональна...
Губа поправив:_
-_ Iнтернацiональ...
Т ь о т я додала:_
-_ ...но-руської.
Т е р т и к а мiцно м'ячем, аж
Б а р о н о в а - К о з и н оойкнула:

-_ Iнтернацiональної!
М о к i й
- На високостi iнтернацiональної культури - перший повстаєш проти цього ти, папо, засновуючи у нас на Холоднiй Горi замiсть українського лiкнепу якогось iнститутика старих класних дам, за програмою; на гаре гусi гегочуть, пад гарой сабакi гафкають, та вигадуючи електричну мухобiйку, од якої не меншає у нас мух навiть i зимою...
М а з а й л о
- Дайте менi слова!.. Слова! Води!.. Води!..
М а з а й л и х а налила i дала йому води.
Поки вiн пив, Т ь о т я увiрвала Мокiєву промову. Задихана:
-_ Годi!.. Годi!.. I скажи нарештi, Моко, Моко, Мо-ко, невже ти не руська людина?

М о к i й
- Я - українець!
Т ь о т я
- Та українцi - то не руськi люди? Не руськi, питаю? Не такi вони, як усi росiяни?

М о к i й
- Вони такi росiяни, як росiяни - українцi...
Т ь о т я
- Тодi я не розумiю, що таке українцi, хто вони такi: євреї, татари, вiрмени?.. Будь ласка, скажiть менi, кого у вас називають українцями? Будь ласка...

М а з а й л о, випивши води:
-_ Українцями звуться тi, хто вчить нещасних службовцiв так званої української мови. Не малоруської i не Тарасошевченкiвської, а української - i це наша малоросiйська трагедiя.
Т ь о т я
- Хто вони такi? Якої нацiї люди, питаю?
М а з а й л о
- Частина - нашi малороси, себто руськi...
Т ь о т я
- Ну?

М а з а й л о
- А частина, з'явiть собi, галичани, себто австрiя-ки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тiльки!
Т ь о т я
- Я так i знала, я так i знала, що тут дiло нечисте... Так он вони хто, вашi українцi! Тепера я розумiю, що таке українська мова. Розумiю! Австрiяцька видумка, так?

Д я д ь к о Т а р а с
- Зрозумiла, слава тобi Господи, та, жаль тiльки, задом... Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'яно-руського словника... (Розгорнув свою записну книжку)._ Ось я нарочито записав собi, бо я все таке собi записую... (Надiв окУ л яри). _Ось... Поросята на базарi по руб. тридцять, а чоботи в церобкоопi - двадцять сiм карб... Нi, ось воно: найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентiя Зизанiя-Тустановського: глаголю - мовлю, житница - клуня, заутренник - снiдання, зижду - будую, злак - паша, месть - помста... А у вас тодi писаний словник був?.. Був - питаюсь?.. Дайте менi слова!
М а з а й л о
- Менi слово!
М о к i й
- Менi, я ще не скiнчив... Галичина - наша, українська земля, i галичани - нашi брати українцi, яких одiрвали од нас, а нас од них...
Т ь о т я
- Слово даю Минi.
М о к i й до батька:
-_ А твоя теорiя, що українська мова є австрiяцька видумка, була теорiєю росiйських жандармiв i царського мiнiстра Валуєва... Ти - валуєвськии асистент, папо!

М а з а й л о, взявшись за серце i заплющивши очi, немов прислухаючись:
-_ Нiкому не вiрю i не повiрю, нiкому в свiтi! Лише йому одному...

М а з а й л и х а
- Цс-с-с...

Т ь о т я з тривогою:
-Кому?
М а з а й л о
- Серцевi свому! Бо воно ось передчува, що нiчого з вашої українiзацiї не вийде, це вам факт, а якщо i вийде, то пшик з бульбочкою - це вам другий факт, бо так каже моє серце.
Г у б а
- Це значить - воно у вас хворе.
Т е р т и к а прибив м'ячем:
- Оце факт!
Г у б а
- А нашi всi пролетарськi органи, в першу чергу голова наша - партiя, навпаки... Передчувають i реально знають, що вийде.
Т е р т и к а м'ячем:
-_ Капiтальний факт!
Т ь о т я
- Ви серйозно чи по-вкраїнському?
Т е р т и к а бах ногою м'яча:
-_ По-бiльшовицько-українському!
М'яч ударився об тьотю. Ойкнули всi.

Т е р т и к а до тьотi:
-_ Простiть, мадамко... Я не хотiв цього... Це сам м'яч якось вирвався i бузонув вас...
Т ь о т я, отямившись, - до люстра, до Тертики:
-_ Подивiться, я вся стала бiла!
Т е р т и к а
- Вибачте!.. Ви й до цього була бiла.
Т ь о т я
- Проте я не злякалась, нi! I не злякаюсь! Хоч бомбу шпурляйте - не злякаюсь! Будь ласка! Будь ласка!
М а з а й л о
- А я не повiрю вам, не повiрю! I тобi, Мокiю, раджу не вiрити українiзацiї. Серцем передчуваю, що українiзацiя - це спосiб робити з мене провiнцiала, другосортного службовця i не давати менi ходу на вищi посади.
Д я д ь к о Т а р а с
- Їхня українiзацiя - це спосiб виявити всiх нас, українцiв, а тодi знищити разом, щоб i духу не було... Попереджаю!
М о к i й
- Провокацiя. Хто стане нищити двадцять мiльйонiв самих лише селян-українцiв, хто?

Т ь о т я
- А хiба селяни - українцi?.. Селяни - мужики.
Дядько Т а р а с аж пiдскочив:
-_ Га? Нашi селяни не українцi?.. Слово менi! Слово або хоч води, бо я не можу бiльш терпiти (став пити воду i захлинувся)._
Г у б а до Мазайла:
-_ Невже ви справдi не вiрите?
- Не вiрю!

- Радянськiй владi не вiрите? Партiї?
Мазайло замiсть вiдповiдi став пити воду.

Дядько Т а р а с, прокашлявшись пiсля води:
-_ Нашi селяни не українцi? Га?.. Та тому вже тисяча лiт, як вони українцi, а їх все не визнають за українцiв. Та пiсля цього й iдiйот не видержить, не тiльки я. Вимагаю слова! Слова менi!
Т ь о т я М о т я владно зацокотiла каблучкою:
-_ Слово маю я! (Теж захвилювалася, випила води). _Милiї ви мої люди! Яка у вас провiнцiя, ах, яка ще провiнцiя! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться i справдi якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нiчого подiбного!

Скажiть, будь ласка, у вас i партiйцi балакають цiєю мовою?
М о к i й
- Так.
Д я д ь к о Т а р а с (про себе)

- Балакають так, що вже мене люди перестали розумiти. Мене, українця з дiда-прадiда... (Загарчав). Гм!..
М о к i й
- Так! I партiйцi, i комсомольцi.
Т ь о т я
- Не розумiю. Тодi у вас якась друга партiя. У нас, у Курську, нiчого подiбного! Нiчого подiбного! Всi говорять руською мовою. Прекрасною московською мовою, жаль тiльки, що нам її трошки попсували євреї, що їм тепер дозволено жити у Курську. Та не про це, мої милi, я взялася вам сказати. Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрi "Днi Турбiних" - я бачила в Москвi. Ах, мої ви милi, "Днi Турбiнах". Це ж така розкiш. Така правда, що якби ви побачили, якi взагалi осоружнi, огидливi на сценi вашi українцi, ви б зовсiм одцуралися цiєї назви... Грубi, дикi мужлани! Телефон попсувався, дак вони... Ха-ха-ха... трубку чоботом почали лагодити, об стiл, об стiл її, - бах, бах. Iдiйоти! I хоть би один путнiй, хоть трiшки пристойний був. Жодного! Ви розумiєте? - Жодного! Всi, як один, дикi й жорстокi... Альошу, милого, благородного Альошу вбили, та як убили!... Якби ви, панове, знали, яка це драМ а т ична сцена, коли Альошина сестра довiдується, що брата її вбито! Я плакала... (Утерла сльози). I тобi, Моко, пiсля цього не сором називатися українцем, не сором поставати проти нового папиного прiзвища! Та в "Днях Турбiних" Альоша, ти знаєш, як про українiзацiю сказав: все це туман, чорний туман, каже, i все це минеться. I я вiрю, що все оце минеться. Зостанеться єдина, неподiльна...
М о к i й. Г у б а. Т е р т и к а, навiть Д я д ь к о Т а р а с:
-Що-о?!

Т ь о т я хитро:_
- СРСР...

Губа до Тертики:
- Баба з кованим носом!
Т ь о т я
-А якби ви знали, якою огидною, репаною мовою вони говорять на сценi. Невже й вашi українцi такою говорять? Жах! До речi, невже правда, що "акушерка" по-українському "пупорiзка" ? Пупорiзка? Ха-ха-ха... Невже "адвокат" по-вашому - "брехунець", а на лампу ви кажете - лямпа, а на стул - стiлець? Хi-хi-хi - стiлець!

Тут як не вихопиться дядько Т а р а с:_
- А по-вашому, по-оно-о-му, вишепоiменованому, не по без-воз-мез-дно у французiв бла-го-прi-об-ре-тє-н-ному, а по iстинно по-расєйському як буде "акушерка" ? По-нашому "повитуха", а по-вашому як?
Т ь о т я М о т я
- Акушерка.

Д я д ь к о Т а р а с
- Нiчого подiбного! "Акушерка" - слово французьке, "адвокат" - латинське, "лямпа" - нiмецьке. По-нашому бiлет - "квиток", а по-вашому як?
Т ь о т я
- Бiлет.

Д я д ь к о Т а р а с
- А дзуськи! "Бiлет" - слово французьке. Думаєте, "комод" - ваше слово, "гардина", "кооператив" або "вагон"? "Матерiя" - думаєте, ваше слово, "овальний", "роза" або "машина"? Навiть "гармонiка" - i то не ваше слово.
Т ь о т я М о т я
- Шовiнiзм!

Д я д ь к о Т а р а с
- Нехай шовiнiзм, проте i це не ваше слової Половина слiв у вас позичена...

Т ь о т я М о т я
- Коли на те пiшло, то по-вашому, по-вищезгаданому, через позаяк додатково порепаному як буде комод?
Д я д ь к о Т а р а с
- Одiжник!

М о к i й
- Нiчого подiбного! Комод - i по-нашому "комод".
Т ь о т я
- А "кооператив" ? "Вагон" ?
Д я д ь к о Т а р а с
- "Кооператив"? Кооператив... Кооператив... Гм... Пiдождiть, я придумаю...

М о к i й
- Так i буде - "кооператив".
Т ь о т я
- Ага! Так i ви крали?!
Д я д ь к о Т а р а с
- Хоч i крали, та не ховались. Украли у нiмцiв "лямпу", - кажемо лямпа, а ви її перекрутили вже на якусь "лам-пу". (Грубо)._ Лампа!
Т ь о т я
- Ми хоч крали, та переробляли. Украли у нiмцiв "штуль" - зробили з нього "стул". А вам лiньки було й переробити. Украли у нiмцiв "лямпу", так усiм видко, що крадена. (Грубо)_ Лямпа...
Д я д ь к о Т а р а с
- Ви i в нас крали.
Т ь о т я
- Ви у нас!

- Ви!

- Ви!

Г у б а
- Ви, може, i крали, та ми тепер не крадемо один в одного. Свої слова робимо: там "октябрь", у нас "жовтень", там "Совєти", у нас "Ради". (До Тертики)._ Правда, Ваню?

Т е р т и к а м'ячем:
-_ Факт. Дядько Т а р а с до тьотi: "Не давайте слова!"
Г у б а
- Там Волховстрой, у нас - Днiпрельстан, правда, Ваню?
Т е р т и к а м'ячем:_
-_ Капiтальний факт.
Дядько до тiтки: "Не давайте! Голосуйте!"_
Г у б а
- I дуже радi будемо, коли нiмцi за "стiльця" та "лямпу" вiзьмуть нашi слова - "октябрь", наприклад, i "жовтень" разом.
Т ь о т я каблучкою:_
-_ Годi! Годi! Я вам слова не давала. Є пропозицiя скiнчити дискусiю. Заперечень нема? Нема.
М о к i й
- Що?

Губа аж пiдскочив:
- Що-о?
Т е р т и к а з м'ячем нацiливсь:
-_ Що-о-о?
Т ь о т я
- Голосую! Хто за таку пропозицiю, щоб скiнчити дискусiю?
Пiдняли руки Мазайло, М а з а й л и х а, Р и н а , Б а р о н о в а - К о з и н о.
У л я завагалася:
-_ Один, два, три, чотири... чотири...
Д я д ь к о Т а р а с
- Голосую за пропозицiю з додатком, щоб трохи згодом менi одному дали слово.

Т ь о т я
- П'ять! Хто проти?.. (Порахувала)._ Чотири. Дискусiю закiнчено. Маю пропозицiю: змiнити прiзвище "Мазайло" на iнше, бiльш людське, а яке - то придумати його тут же на зборах негайно, i за конкурсом. Умови конкурсу: хто придумає найкраще прiзвище, тому премiя - три поцiлунки. Жiнку цiлує уподобаний їй мужчина, мужчину цiлує, яка йому вподобається женщина.

Р и н а , М а з а й л и х а. Б а р о н о в а - К о з и н о,
за ними У л я покрили цю пропозицiю оплесками.
-_ Ще якi будуть пропозицiї?
М о к i й
- Маю пропозицiю: прiзвище "Мазайло" не мiняти. Навпаки - додати до нього десь загублену другу половину - Квач...
Б а р о н о в а - К о з и н о здригнулась._
Д я д ь к о Т а р а с
- А дайте менi слова!
Т ь о т я
- Жодного слова! Дискусiю закiнчено.
Д я д ь к о Т а р а с
- Та я ж голосував з додатком.
Т ь о т я
- Жодного додатка! Пропозицiю...
Тим часом помiж Тертикою й Губою вiдбулось нашвидку мiмiчне,
на самих мигах "засiдання" комсомольської фракцiї.
Тому на запитання тьотi Губа подав таку пропозицiю:
-_ Ми, члени КСМУ, обговоривши питання про прiзвище взагалi, принципово подаємо таку пропозицiю: ми переконанi, що за повного соцiалiзму помiж вiльних безкласових людей поведуться зовсiм iншi, новi прiзвища. Можливо, що й не буде окремих прiзвищ.
Д я д ь к о Т а р а с
- А як?..

Г у б а
- А просто так, що кожний член великої всесвiтньої трудової комуни замiсть прiзвища матиме свого нумера, i все. Наприклад: товариш нумер 35-51. Це визначатиме, що у всесвiтньому статистичному реєстрi його вписано буде 35-51-м, що нумер його трудової книжки, особистого телефону, аеромотора, кiмнати i навiть зубщiтки буде 35-51. Отже, ми, Iван Тертика i Микита Губа, принципово за всесвiтню нумерну систему. Але, вважаючи на далеку майбутнiсть цiєї системи, ми мусимо до того часу пристати на пропозицiю товариша Мокiя - не мiняти прiзвища "Мазайло", тим паче що воно просте, демократично-плебейське i не суперечить принципам ленiнської нацiональної полiтики. Навпаки, прiзвище Мазайло-Квач, по складах видно, трудового походження. Мокiєвi предки або мазали колеса в колективних походах, або принаймнi робили мазницi й квачi, себто тi речi, що й тепер у народному господарствi кориснiшi, нiж, скажiмо, губна помада.

Т ь о т я М о т я
- Голосую! Хто за мою пропозицiю, себто щоб змiнити прiзвище, прошу пiдняти руки. Один (на себе), _два, три чотири...

Р и н а до Улi, що не пiдняла руки:_
- Улько-о!

У л я
- У мене рука болить... Веред...
- Який веред? Де?
- Отут, на правiй руцi... Отут, пiд пахвою.
- Лiву пiднiми!
- Лiвою не можу.
Т ь о т я i Р и н а засичали на неї:
-_ Що! Без руки можна сказати. Скажи так: я за! Скажiть, Улю: я за. Милая, скажiть...

У л я
- Я за... була, що треба сказати... Крiм того, не можу i, крiм того, менi треба негайно вийти... (I рвучко, не спиняючись, вибiгла)._
Т ь о т я М о т я
- Будь ласка! Без неї обiйдемось. Хто за нашу резолюцiю голосує, пiднiмiть руку! Один, два, три, чотири...
Д я д ь к о Т а р а с
- А дайте менi тепер слово, бо я, мабуть, буду п'ять...
Т ь о т я Мотя побачила, що лихо, - вийде чотири на п'ять:
-_ Будь ласка, маєте слово.
Дядько Т а р а с, не поспiшаючи, вийняв записну книжку ,. заглядаючи в неї, почав:_
-_ Року 1654 прибули на Україну посли од трьох держав, що хотiли взяти до себе Україну, - од Москви, од туркiв, од Польщi. Богдан скликав раду (зазирнув у книжку)._ В Чигиринi, щоб вона вибрала, пiд чию руку пiде Україна. Посли прибули на Україну з багатими гостинцями: гостинцi польськi були загорнутi в килим, турецькi - в дорогий шовк, а гостинцi московськi...
Раптом Т ь о т я
- Вибачайте!
Одкликала дядька Т а р а са, по секрету йому:
- Ти менi тут не крути. Краще прочитай ось оце... (Розгорнула свою записну книжку)._ Року 1918-го носив у Києвi жовто-блакитного... Зрозумiв? (Одiйшла). _Дядько Т а р а с голосує за мою...
Дядько Т а р а с раптом одкликав тьотю Мотю. по секрету їй:_
-_ А ти роззуй очi та прочитай ось це. (Показав у свою книжку)._ Року 1919-го носила бiло-синьо-червоного...
Т ь о т я
- А я скажу - пiд бiло-синiм носила червоного. Червоний зостався... (Одiйшла)._
Дядько Т а р а с до Губи. Очманiло:
-_ Скажiть, ви не з тих Губ, що Пархим Губа бив ляхiв року 1648-го?..

Г у б а
- Мiй батько Пархим бив шляхту року 1920-го.
Д я д ь к о Т а р а с
- Ху-х... (До всiх)._ Так ото я й кажу. Було колись на Вкраїнi. (Зiтхнув)._

Т ь о т я М о т я
- Дядько Т а р а с пристає на мою пропо...
Д я д ь к о Т а р а с
- Тiльки з умовою: подумай, Мино! Подумай, що скажуть на тiм свiтi дiди й прадiди нашi, почувши, що ти мiняєш прiзвище...
Задумався, тяжко замислився. Мазайло схилився на люстро.

Мислi, як хмари, як туман, окрили посивiлу голову. Окрили, заскакали.
Заскакав якийсь дiд-запорожець.
Забринiла мелодiя: "Ой, сiв пугач на могилi та й крикнув вiн "пугу".
Д i д - з а п о р о ж е ц ь
- Пугу! Чи не видно, бува, наших з Великого Лугу?
У М а з а й л а волосся дибки стало:_
-_ Хто ви?
Д i д заскакав, шаблею iржавою забряжчав:_
-_ Я твiй пращур i той дiд, що надiявся на обiд, та без вечерi лiг спати... (Десь взялася у дiда мазниця. Махнув квачем)._ Запорожець славний був i колеса мазав. Отож i Мазайло-Квач прозивався. Як iшли козаки на чотири поля - мазав, як iшли козаки на чотири шляхи - мазав. Мазав, щоб не пропадала тая козацька слава, що по всьому свiту дибом стала, а ти моє славне прiзвище мiняєш?!
Музика перейшла на скрип.
Заскакав другий д i д, чумак, теж з мазницею, з квачем:
-_ Як пугу, то й пугу. Чи не видно й чумакiв край зеленого лугу? (До Мазайла)._ Я - твiй прадiд Василь, що надiявся на сiль, та й без солi лiг спати. Ще з дiда Мазайло-Квач прозивався i чумацькi колеса мазав. Як рипiли вони на пiвдень - мазав, як рипiли на пiвнiч - мазав, а ти моє славне прiзвище мiняєш?!
Заскакав ще третiй д i д, селянин, без мазницi й квача:
-_ Я твiй дiд селянин Авив, що був собi та жив, мазав чужiї вози, бо свого вже не стало, а ти моє славне прiзвище мiняєш?
Десь удалинi з'явилась невiдома постать з телефоном, на аеромоторi,
пiд N 31-51. Заскакали, заговорили в гучномовець:
-_ Алло! Алло! Мої предки з Великого Лугу! Обмiняйте свої прiзвища на принциповi числа у всесвiтнiй номернiй системi. Ало! Але! Алю! Улю!
Дядько Т а р а с сказав Мазайловi:
-_ У л я втекла, i я, мабуть, буду п'ять. Чуєш, Мино, коли вже мiняєш, то хоч корiнь "маз" залиш! Га?
Мазайловi здалося, що замiсть дядька Т а р а са вiн бачить ще четвертого дiда з квачем. Отож, коли Т а р а с торкнувся Мазайла, тому здалося, що цей дiд задавить його.
Скочив i не своїм голосом:
-_ Ой-о! Залишаю корiнь, тiльки не чiпайте мене, дiду, не чiпайте мене. Боже мiй. Боже мiй...
Т ь о т я Мотя
- Прекрасно! Ми на цей корiнь придумаємо безподобне прiзвище. Хто голосує за цю резолюцiю? Один, два, три, чотири, п'ять, шiсть... Хто проти? Один, два, три...

Р и н а, Б а р о н о в а - К о з и н о заплескали. Оповiщаю конкурс.
Загомонiли, заходили: М а з а й л и х а, Р и н а , Барокова, дядько Т а р а с.
Т ь о т я вписувала новi прiзвища, що їх вигукували
М а з а й л и х а
- Мазов.

Д я д ь к о Т а р а с
- Ну й прiзвище - Мазов-Лазов-Лоза-Залоза... А по-моєму, кращого не буде, як Зайломаз. Зайломаз!

Р и н а
- Зайломаз? Ха-ха-ха... Та що рiзнить Зайломаза з Мазайлом? Що? Однаково! Краще Мазеленський.
Д я д ь к о Т а р а с
- Де ж там однаково: то ж Мазайло, а то - Зайломаз.
М а з а й л и х а
- Де Мазе.

Т ь о т я Мотя
- Де Мазе - це на французький штиб, а ми люди, слава Богу, руськi.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Рамзес! Класичне прiзвище!
Т ь о т я
- Рамзес? Може, Рамзесов?.. Давайте краще Рам-зєсовi Милi мої люди! Рамзєсов, га?

Д я д ь к о Т а р а с
- А де корiнь "маз" ? Геть Рамзесова! Кореня нема!
М а з а й л и х а i Б а р о н о в а - К о з и н о
- Фон Мазел! Рамазай-Арзамасов!
Д я д ь к о Т а р а с
- Краще Мазайловський! (Нишком: "Нахоже на гетьман Виговський")._
Т ь о т я на Т а р а са:
-_ Польське прiзвище, i хто ж пропонує?
Д я д ь к о Т а р а с
- Ну, тодi Мазайлович. (Нишком: "Гетьман Самойлович").

Т ь о т я Мотя
-Щоб було похоже на "Мойсей Мазайлович", що вже торгує у нас в Курську й нашу московську вимову псує, - нiзащо!
Д я д ь к о Т а р а с
- Мазайленко! Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко")._
Т ь о т я Мотя
- Годi вже! Годi!.. Дайте другим сказати.
Р и н а
- Мазанський... Боже мiй! Мазєнiн! Похоже на Єсєнiн. Мазенiн! Мазєнiн!..

Т ь о т я
- Прекрасно! Генiально! Мазєнiн... Вам до вподоби, Мино, Мазєнiн?
М а з а й л о зворушено, аж задихнувся:
- Дєтi мої!
Баронова поправила:
-_ Децi мої...
М а з а й л о
- Децi мої! Я б вашi прiзвища всi забрав би на себе i носив. Проте можна тiльки одне носити, i менi здається - Мазєнiн найкраще.
Т ь о т я i вся Тi партiя крикнули - ура! _
Завiса

ЧЕТВЕРТА ДIЯ

Четвертого дня прибiгла У л я. Зворушена. Весела:
- _Я його прикохала, i знаєш чим, Рино? Знаєш?
Р и н а
- Ну, Улюню, золотко? Ну?
У л я
- Учора ввечерi пiшли ми в сквер... Нi, постривай, не так... Пам'ятаєш, я тобi розповiла... (Спинилась). _Мока вдома?

Р и н а кивнула_ головою:
-_ До бiблiотеки збирався йти,..
У л я радiсно:_
-_ Невже! (Пальчиком)._ От!.. (Хвилюючись, але тихше)._ Пам'ятаєш? Я тобi розповiла... як я вперше вела його через сквер i вiн сказав уривок iз вiрша. Я покрию свого милого слiдочок, щоб вiтер не звiяв...

Р и н а
- Пам'ятаю! Ну?
У л я
- Ото i запали менi в душу тi слова. Ото i спитала якось, чи не зна вiн усього вiрша. Нi, каже, Улю, цi слова у Грiнченка, а де цiлий вiрш, то вже мiсяць шукаю i нiяк не можу знайти. Я й подумала: а що, як я знайду? I от уяви собi. Купила Грiнченкового словника, одшукала слова аж у другому томi, Рино, аж на сторiнцi 647-й. Дивлюсь, пiд ними примiтка; Чуб., римське п'ять, 46. Кого тiльки не питала, де тiльки не була, не знають, що воно таке. Нарештi в одного iновця - квартири нема, так вiн по бiблiотеках грiється, - дiзналася, Чубинського, том п'ятий, сторiнка сорок шоста. У публiчнiй насилу знайшли. Додому не дають, дак я в бiблiотецi вичитала, Рино... i от учора ввечерi у скверi я стала перед Мокою та:

Чогось менi чудно,
чогось менi дивно,
десь мого милого
третiй день не видно.
- Ти розумiєш?
Не видно, не видно
та й не видати, -
тiльки зосталися
на жовтiм пiсочку
два слiдочки знати.
Що один слiдочок
коня вороного,
а другий слiдочок
миленького мого.
- Розумiєш?

Пiду я в лiсочок,
вирву я листочок,
я покрию свого милого слiдочок,
щоб вiтер не звiяв,
пташки не склювали,
щоб мого милого
iншi не сприяли.
Публiчна бiблiотека, кажу, Моко, номер книжки 18749, том п'ятий. Боже, Рино, якби ти побачила... Затремтiв увесь, запалав...
Р и н а радiсно: "Затремтiв!".
Стиснув менi руки, в очi дивився: "Улю, - каже, - Улю..."

Р и н а : "Улю, - каже, - Улю"
Давайте разом...
Р и н а аж пригорнула Улю: "Давайте разом!"
читати.
Р и н а одскочила злiсно:
- Ха-ха-ха.
У л я
- Давайте разом жити...
Р и н а перестала:
- Ну?..

У л я
- Бо менi, каже, без вас, Улю, одному трудно... Не можна... Не проживу...

Р и н а
- Так i сказав?
У л я
- Точнiсiнько так, а в самого аж сльози забринiли!
У Рини виблиснув новий план.
- Так! Прекрасно... (До Улi)_. Сьогоднi, Улько, ти iдеш до своєї тiтки... Розумiєш?

У л я здивовано:
-_ До якої тiтки? Чого?.. У мене жодної тiтки нема.
Р и н а
- Сьогоднi, зараз ти кажеш Мокiєвi, що їдеш жити до тiтки в Одесу, розумiєш? I тiльки тодi, коли вiн погодиться змiнити своє прiзвище на Мазєнiна, ти не їдеш, зостаєшся i ходиш до нас, розумiєш тепер?
У л я
- Рино!

Р и н а
- Не сьогоднi, то завтра буде опублiковано в газетi наше нове прiзвище, але Мокiй подав заяву, щоб йому залишили старе... Ти розумiєш - Мокiй випаде з нашої родини. Ти мусиш його привернути до нас, iнакше, Улько, ти бiльш не побачиш нi Мокiя, нi нашої кватирi!
У л я
- Я не зможу, Ринусю! Вiн же українець...
Р и н а
- Улько! Ти мусишi..
У л я
- Не можу! Я... я сама вже українка...
У Р и н и трохи не вискочили очi.
2__
Як не вскочать Т ь о т я М о т я й М а з а й л и х а. Очi рогом:
-_ Що? Що-о? Милая моя! Господь з вами!.. Що ви! Що ви!
Р и н а
- Яка ти українка, Улько! Ти вже й мови не знаєш. Сама ж казала, що тiльки покiйна твоя баба по-малоросiйському говорила.
У л я
- Мама ще й тепер по-українському як коли закидають. Крiм того, у мене очi українськi, ноги українськi, все, все.
Т ь о т я Мотя й М а з а й л и х а
- Ноги?

- Но-ги?

Р и н а
- До чого ж тут ноги, iдiйотко?
У л я
- А до того, що в антропологiї про це пишеться, що українцi здебiльшого довгоногi, i що нема гiрш, як коротконогi жiнки, - в антропологiї сказано, от...

(Взявшись рукою за талiю, гордо витягла ногу. Р и н а i Т ь о т я бликнули на свої)._
Р и н а
- Це вiн тобi памороки ногами та антропологiями забив... Та вiн же божевiльний, ти розумiєш!.. Вiн просто захворiв на всякi оцi українськi фантазiї, а ти й вуха розвiсила, iдiйотко!
Т ь о т я
- Бачите, бачите, вiн не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину, нарештi. Вiн у вас шукає тiльки щось українське, вiн тiльки українського хоче...

М а з а й л и х а
- Ви йому потрiбна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тiльки на те, щоб робити на вас українi-за-а-цiю...
Т ь о т я Мотя
- Боже!.. По-моєму, прiлiчнєє бить iзнасiлованной, нєжелi українiзiрованной. (Одiйшла)._
Р и н а
- Улько! Зараз ти викликаєш Мокiя i кажеш йому отут: або ти Мазєнiн, або я у тiтки в Одесi... Отут казатимеш, в оцiй кiмнатi, чуєш? Я стоятиму за дверима! Тiльки так! Або - або... Все!
Т ь о т я
- Або - або!
М а з а й л и х а
- Або - або!
Пiшли. Т ь о т я, побачивши, що У л я увiйшла до Мокiя в кiмнату, вернулась. Пiдбiгла до люстра, виглянулася, тодi пiднялася i почала крадькома вимiрювати свої ноги (чверткою на пальцях).
Р и н а вигулькнула з дверей:
-_ Тьотю!
Т ь о т я зашарiлася:_
- Я_ зараз. Це у мене пiдв'язка спала... Пiшла до Рини. Причинила дверi._
З__
Увiйшли М о к i й i У л я. Мокiй узяв Улю за руку:_
-_ Дуже радий, Улю, що навiдали мене у моїй Холодногорськiй пущi. От! Дуже! А я, знаєте, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав... I знаєте... Якось попалась пiд руку збiрка поезiй. Набрiв, мiж iншим, на прекрасний примiтив. Ось:
Ти, мiсяцю, який же ти ясний,
як засвiтиш - на весь свiт прекрасний.
Ой, спусти вниз роги,
засвiти по дiбровi, -
покажи всi в степу до милої дороги.
Правда, чудесно звучить, Улю?
У л я
- Я їду жити до тiтки... В Одесу, Моко.
М о к i й приголомшений:_
-_ Як це... до тiтки в Одесу?!
У л я
- Так... в Одесу, до тiтки... жити...
М о к i й глухо:
- Серйозно?
У л я
- Серйозно... Заставляють...

М о к i й
-Хто?
У л я
- Рiзнi тьо... обставини, нєпрєодолiмиє препятствiя...
М о к i й
- По-українському - непоборнi перешкоди кажуть.
У л я з натиском:
-_ Так... з одного боку, непоборнi, з другого - нєпрєодолiмиє перешкоди.

М о к i й
- Як же це так!.. Раптом до тiтки жити, та ще й в Одесу... (По паузi)._ Сиди один в холоднiй хатi, нема з ким тихо розмовляти, анiкогiсiнько нема.
З-за дверей почулось понукальне шипiння:
ну-с-с... нуш-ш...
У л я щиро з болем:
-_ Моко!.. А ви б могли зробити... шось, щоб я зосталася?
М о к i й
- Щось? Що саме, Улю?... Що?..
У л я
- Що?.. Прощайте!..
З-за дверей проповзло шипiння. М о к i й глухо:_
- Улю!.. Можна вас хоч тепер... поцiлувати?
У л я
- Аж тепер!.. Ах ви ж... (Крiзь сльози)._ Як по-українському - разiня, нєдогадлiвий...
М о к i й
- Ну, недомека...
У л я
- Поцiлуйте ж, недомеко милий...
М о к i й незграбно, але палко й мiцно поцiлував Улю.

Тодi зворушено:
-_ Скажiть, Улю... Що менi треба зробити, щоб ви зосталися? Що?.. Я все зроблю! Все!
У л я
- Що?.. (Нависла мертва тиша. У лi прорiзалась коло губ перша зморшка гострої печалi). Нi! Прощайте!..
Похилившись, рвучко пiшла. Услiд їй гадючками поповзло шипiння, свистiння. Мокiй, щоб не заплакати, побiг до себе в кiмнату.
_
4__
Ускочили прожогом Т ь о т я, Р и н а i М а з а й л и х а. Т ь о т я до Рини:
-_ Бiжи, Ринко!.. Скажи йому хоч ти, що треба йому зробити...

Р и н а була кинулась, але вернулась:
- Скажiть краще ви, тьотю...

I Т ь о т я кинулась була, але теж стала, махнула рукою:
-_ Маланхольная iдiйотка!.. А який момент був, Рино! Який момент! Такого моменту вже не буде.
М а з а й л и х а заплакала._
_
5__
Ускочив напiводягнений М а з а й л о з газетою в руках:
-_ Серце!.. Води!.. Є публiкацiя!.. Ось!.. Всi разом
- Де?
- Невже, папо?
- Господи!

М а з а й л о
- Ось!.. (Iстерично)._ Обережно, не порвiть! Ось... Ось... Харкiвський окрзагс на пiдставi арт. 142-144 Кодексу... Не можу, ви розумiєте... В очах райдуги, метелики, луки... Пахнєт сеном над лукамi!,.

Т ь о т я взяла у Мазайла газету:_
-_ Дайте я прочитаю...
М а з а й л о
- Обережнiше, не помнiть! Не помнiть! Т ь о т я урочисто:_
-_ Харкiвський окрзагс на пiдставi арт. 142-144 Кодексу законiв про родинну опiку та шлюб оголошуєм громадянин Мина Мазайло мiняє своє прiзвище Мазайло на Мазєнiн. (До Рини}._ А що, не казала я, що прiзвище сьогоднi буде опублiковане! Не казала!.. Пєснєй душу вєсєля... _
Р и н а
- Тьотю, яка ж радiсть!.. Баби з к-рап-лями рядами...
М а з а й л и х а
- Ходят, сєно шевєля... (Засмiялась, заплакала)._
_
6__
Увiйшов дядько Т а р а с:
-_ Цiкаве що в газетi, чи як? (На нього нiхто не звернув уваги)._
Мазайло до тьотi:
-_ I з'явiть ви собi, як я зразу одшукав... Не читаючи газети, одшукав. Якось зразу вийшло, i знаєте через що? Серце!.. Кажуть, пишуть - серце орган, що гонить кров, орган кровогону. Нiчого подiбного! Серце - це орган, що перш за все передчуває i вгадує. Ще за газету не взявся, а воно вже тьох - є публiкацiя! Ще не взявся читати (узявся руками за серце, немов стиснув йому руку), як_ ти, моє ненаглядне, любе серце, вже тьохнуло: дивися на останнiй сторiнцi знизу!.. (Стиснув ще мiцнiш)._ Спасибi! Спасибi за вiщування! Спасибi!.. Там сухоє убiрають мужичкi є-во кру-ком...

Д я д ь к о Т а р а с
- Гм... Невже таки опублiковано! Га? Знов нiхто на дядька уваги._
М а з а й л и х а
- Така радiсть, що я вже не знаю, що нам далi й робити!.. На воз вiламi кiдають...

Р и н а
-Що?.. На пiдставi публiкацiї голосно сказати: однинi а Р и н а Мазєнiна!

М а з а й л и х а
- Лина Мазєнiна!
Мазайло
- Мина Мазенiн!.. Боже!.. Воз растьот, растьот, как дом...
Д я д ь к о Т а р а с
- Га, питаюся?
Т ь о т я Мотя
- А тепер слухайте, милiї мої люди. Є пропозицiї] газету завести у рямцi...

Р и н а
- Пiд скло, тьотю! У нас залишились рями i скло вiд царського портрета на горищi... Ура-а!

Т ь о т я Мотя узяла газету:_
-_ В рямцi! Всiм нам прибратися i врочисто поздоровити хрещеника, пообiдати... (Пiшла i, проходячи повз дядька Т а р а са, весело, жартiвливо показала на нього)._ Ну!.. В ажiданьї конь убогiй точно вкопаний стоїть... Ха-ха-ха. (Вийшла)._
М а з а й л о
- Ушi врозь, ду-кою но-кi... Лино! А вийми менi й подай сюди до люстра дореволюцiйний парадний мiй сюртук.
Став перед люстром. Р и н а i М а з а й л и х а побiгли.
Д я д ь к о Т а р а с
- Га? Думалось - Мазайловський, мiрялось - Мазайлович, мрiялось - Мазайленко з кореня "маз" вийде, а вийшов Мазєнiн. П'ять на п'ять було! Ой дурень я, дурень!.. (Пiшов, ухопившись за голову)._

7__
Убiгла М а з а й л и х а з сюртуком:
-_ На!.. Мотенька сказала, щоб ти мерщiй одягався, бо й нам треба до люстра... Крiм того, може, знайомi, сусiди, дiзнавшись про публiкацiю, прийдуть... Мерщiй же, Минусю, мерщiй! Щоб не вийшло: i как будто стоя спiт...
Поцiлувавши чоловiка, побiгла. М а з а й л о сам:
-_ Однинi я - Мина Мазєнiн. (Став перед люстром)._ Здрастуйте, Мазєнiн, Мино Маркевичу! (Привiтався на другий голос)._ А-а, добродiй Мазєнiн? Моє вам!.. (Ще привiтався на третiй голос)._ Товаришу Мазєнiн! Здрастуйте!.. (Iще привiтався)._ Здоров був, Мазєнiн! Зайдiмо?.. Гм. (Помрiяв трошки)._ Ви не знайомi? (Подавши комусь руку)._ Дуже приємно - Мазєнiн. (Уклонився)._ Будь ласка, ви часом не Мазєнiн?! (Кивнув головою)._ Так, я Мазєнiн!.. (Офiцiйним голосом)._ Ваше посвiдчення, громадянинеї (Тодi немов подав комусь посвiдчення)._ Будь ласка! Мазєнiн! (Тодi з офiцiйного на м'якший)._ Вибачте, ось у цi дверi, товаришу Мазєнiн... (Ситим голосом)._ Були там Вишньов, Спаський, Де Розе, Мазєнiн...
8_
Убiгла М а з а й л и х а:
-_ Р и н а вже дiстала з горища раму... Ти скоро?.. Та навiщо ти скидаєш штани?..

Замрiяний, М а з а й л о машинально застебнув штани i знов до когось:
-_ Вдома?.. Скажiть, що прийшов Мазєнiн з дружиною. Здрастуйте!.. (Пiдвiв до когось жiнку)._ А це моя дружина.
М а з а й л и х а
-Ах, Мазєнiна... А тепер, Минасю, я... Це мiй чоло...
М а з а й л о перехопив:_
-_ Нi, не так... (Немов подзвонив i тодi до покоївки)._ Тут живуть Мазєнiни?.. Будь ласка...
М а з а й л и х а
- А ще краще так... (Немов вiтаючись i цiлуючись з кимось). Прошу ласкаво, заходьте... Це мiй чоло...

М а з а й л о вклонився:
-_ Мазєнiн! Нi, краще так: вип'ємо за здоров'я нашого вельмишановного Мини Маркевича Мазєнiна!..
М а з а й л и х а
- За мадам Мазєнiну! За Килину Трохимiвну Мазєнiну!.. (Випила)._
_
9__
Тим часом через кiмнату пройшов, нiкого не бачачи, не помiчаючи, дядько Т а р а с:_
-_ Дурень же я, дуреньї
М а з а й л о, теж нiчого не помiчаючи, немов випивши:_
-_ Вип'ємо, Мазєнiн, га?
М а з а й л и х а. кокетуючи, пальчиком:_
-_ Мадам Мазєнiна!.. Випийте...
10_
Вскочила Р и н а :_
-_ Т ь о т я вже заводить газету пiд скло. Ви ско... Та навiщо ти, папо, скидаєш спiдню сорочку? Мамо! А ти здурiла! Теж розстебнулася...
М а з а й л о замрiяно:_
-_ Слово має Мина Маркевич Мазєнiн.
М а з а й л и х а замрiяно:_
-_ Вам скiльки аршин, мадам Мазєнiна?
М а з а й л о
- Браво! Хай живе Мазєнiн!..
М а з а й л и х а
- Цi квiти i конфекти однесiть, будь ласка...
Р и н а замрiяно:_
-_ Ринi Мазєнiнiй...
М а з а й л о
- Чули? Помер Мазєнiн, Мина Маркевич...
М а з а й л й х а
- Засмученi тяжко, про це жалiбно оповiщають всiх родичiв i друзiв дружина...

- I дочка Мазєнiни... (Замислилась)._

11
Через кiмнату перейшов, нiкого не бачачи i нiчого не помiчаючи, дядько Т а р а с:_
-_ Ой-ой-йой же дурень!
М а з а й л о
- На цвинтарi пам'ятник золотими буквами: "Тут спочиває прах Мини Маркевича".

М а з а й л и х а
- Мазєнiна.

М а з а й л о
- Або просто: тут Мазєнiн...
Р и н а
- I наша вулиця - вулиця Мазєнiних.
Обнялися втрьох i од щастя заплакали.
_
12_
Увiйшла Т ь о т я М о т я:_
-_ Я вже все зробила: газета в рямцях, пiд склом!.. Ви ско... Та що з вами, милiї ви мої люди!.. Що трапилося?.. Ви плачете?..
М а з а й л о
- Це ми з радостi... Ну, якось не вiриться, чи давно було: Квач, Мазайло, М а з а й л и х а, Мазайлята, Мазайлiвна... I от ми - Мазєнiни, i от я нарештi - Мазєнiн!

Т ь о т я й собi слiзку вронила:_
-_ Треба буде й собi трошки одмiнити прiзвище. Розторгуєва - це прекрасне прiзвище, та, жаль, не модне тепер... От, наприклад, Мєталова-Темброва - зовсiм iнша рiч...
Увiйшов дядько Т а р а с:
-_ Та який же дурень!.. (Побачив, як обнялися Т ь о т я, Мазайло, М а з а й л и х а, Р и н а )._ Так... Як був собi до революцiї у нас пiдрядчик один земський та будував вiн земству школи, лiкарнi, дороги. Ну, а собi за це - будинки. Хоч i крав, дак мiцно ж будував, не те, що тепер для житлокоопiв будують. Та не про це я хотiв сказати. Як прийшла революцiя, то нацiоналiзували його будинки. То вiн, через п'ять рокiв iз тюрми вийшовши, пiшов просто до виконкому. Прийшов, дверi прочинив та й пита: я ще вам не потрiбний? Нi, кажуть... Ну, то я послi прийду... Так оце i я тепер спитаю (сумно-лукаво) - я_ вам ще не потрiбний?

Т ь о т я Мотя
- Нi!.. (До Мазайлiв)._ Ходiмо, я ж покажу газету, мої милi. Ви не впiзнаєте її!..
Дядько Т а р а с услiд:
-_ Ну, то я послi прийду.
Т ь о т я Мотя
- Ба нi!.. Ви нам потрiбний! Будь ласка, одчинiть дверi, як хто прийде до нас поздоровити Мину Маркевича... Будь ласка! (Пiшли)._
Дядько Т а р а с од образи не зна, що робити. Постукав до Мокiя:
-_ Тобi я ще не потрiбний?
_
13_
Виглянув М о к i й:_
- _Як комсомольцю кадило, так ви менi потрiбнi.
Тодi дядько Т а р а с у люстро:_
- А_ собi ти ще потрiбний? (Подивився i почав сам себе в люстро лаяти)._ П'ять на п'ять, га! Нi, таки ти дурень, Т а р а се! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверх! Дуре-пенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!
Задзвонив у сiнях дзвоник.
Дядько пождав, чи не вийде хто одчинити дверi. Тодi:
-_ Гараздi Я одчиню, будь ласка, але ж i зачиню за вами, i в першу чергу за тобою, радянський українцю. Ох i зачиню ж!..
Пiшов, одчинив i ще в сiнях:
Ага-а!
14_
Увiйшла Б а р о н о в а - К о з и н о з букетом квiток.

Побачивши, що в кiмнатi нiкого нема, занервувалася.
Д я д ь к о Т а р а с
- Так. Виходить, це я вам одчинив дверi?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так...

Дядько Т а р а с з прихованою погрозою в голосi:_
-_ Гм... Пiдождiть.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Вибачте, тобто - мерсi... Скажiть, будь ласка, чи вдома Мазєнiни?
Д я д ь к о Т а р а с
- Гм... Зайломази, ви хотiли спитати.
У Баронової -Козина закалатало серце. Пальцями до вух:
-_ Вибачте, ви ще, мабуть, не читали - в сьогоднiшнiй газетi є публiкацiя...

Д я д ь к о Т а р а с
- А в завтрашнiй буде моє спростовання: тiльки Зайломази! Чуєте? Зайломази! Як це так; раз, два, три - i вже Мазєнiни, гаї Та ви знаєте, як це за старого режиму робилося, га? Знаєте, що тодi потрiбно було, щоб змiнити прiзвище, - цiлi роки i найвищий царський дозвiл, га? Знаєте, наприклад, як мiняв у нас, i це, мiж iншим, iсторичний факт, своє прiзвище секретар одної земської повiтової управи, Каленик Митрофанович Гiмненко?
Б а р о н о в а - К о з и н о, ойкнувши, сiла._
Це ж не те, що, припустiмо, Непийпиво або Тягнирядно якесь, а справдi трагiчне прiзвище. Знаєте, що за великi грошi виправив вiн його на Говненка,
Б а р о н о в а - К о з и н о тихо знепритомнiла._
а далi, ну нiяк не можна. Та знаєте, що тiльки по трьох роках клопотання, тiльки сам цар Олександр Третiй соїзволив змiнити Говненка на Вороненка, га?! (Помiтив, що Б а р о н о в а - К о з и н о знепритомнiла)._ Ага-а!.. Це тiльки од такого, вибачте, маловажного iсторичного факту обморок узяв, а якби я навiв вам сотнi, тисячi зовсiм не таких, а справдi трагiчних iсторичних подiй i фактiв. Га? Га, питаюся! (Ло паузi)._ Що ж тепер менi ще зробити? (Побачив на люстрi газету)._ Хiба газету почитати! Ну й що ж! (Сiв читати)._ З горя козак "Вiстi" читає, бо своїх немає. (Прочитав дещо, заплющив очi)._ Отак тiльки їх i можна читати: як читаєш - закуняєш, прокуняєш - знов читаєш, свого вiку козацького доживаєш... (Подивився ще в газету i раптом)._ Ха-ха-ха! Iона, ще й Вочревiсущий! Люблю зладєя!

Б а р о н о в а - К о з и н о очулася:_
-_ Ви ще й смiєтесь! Ви ще й глузуєте!
Д я д ь к о Т а р а с
- Де ж пак! Читаєш фельєтона - зовсiм не смiшно й не дотепно, ну, а вже як дочитаєшся до пiдпису, не можна вдержатись. Ха-ха-ха! Iона, ще й Вочревiсущий.

Б а р о н о в а - К о з и н о встала:_
-_ Будь ласка, але од цього прiзвища я вже не впаду. Це прiзвище, навпаки, очуло мене i на ноги пiдвело...
Пiдiйшла до другої кiмнати, та в цей момент...
Широко, навстiж розчинилися дверi - од старих Ма-зайлiв i од Мокiя. Разом увiйшли: М а з а й л о в чорному сюртуцi, Т ь о т я Мотя з газетним аркушем, заведеним у рямцi пiд скло, М а з а й л и х а, Р и н а з букетом з одного, самотнiй М о к i й - з другого боку. Заграла музика, i почався балет. Б а р о н о в а - К о з и н о поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху, тодi до Мазайла:_
-_ А не забули ще... Пахнєт сеном над...
М а з а й л о
- Пахнєт сеном над лу-ка-мi...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Браво! Браво! Браво! Прекрасно!
М а з а й л о
- Гех! Пєсньой душу вєсєля...
Б а р о н о в а - К о з и н о, М а з а й л о, Т ь о т я, Р и н а , М а з а й л и х а разом:
-_ Баби с к-рап-лямi рядамi
Ходят, сєно шевєля.
Дядько Т а р а с демонстративно:_
-_ Вийшли в поле косарi,
Косить ранком на зорi,
Гей нуте, косарi,
Бо не рано почали.
М о к i й самiтно:
-_ Пiд горою над криницею
Горювали брат з сестрицею...
Т ь о т я М о т я прибила на стiну газету в рямцях. Тодi:
-_ Хай живе Мина Маркевич Мазєнiнi Ура-а!
Д я д ь к о Т а р а с
- Хай живе Мазайловський! (Нишком)._ Гетьман Виговський!
М о к i й
- Мазайло-Квач!
Т ь о т я, М а з а й л о. М а з а й л и х а,

Б а р о н о в а - К о з и н о. Р и н а оточили Мокiя:
-_ Мазєнiн! Мазєнiн!
М о к i й
- Мазайло-Квач!
Т ь о т я та iншi:_
-_ Мазєнiн!
М о к i й
- Мазайло-КвачI
Т ь о т я, за нею iншi закрутилися метелицею, приспiвуючи:
-_ Там сухоє убiрають i т. д.
- Хоч не рано почали,
Так багато утяли i т. д.
Т ь о т я Мотя
- Хай живе Мазєнiн! Мазєнiн!
Д я д ь к о Т а р а с
- Хай живе Мазайлович! (Нишком: "Гетьман Самойловичi")
М о к i й
- Мазайло-КвачI
Т ь о т я Мотя та iншi трохи не збили з нiг Мокiя:
-_ В ажiданьї коиь убогiй i т. д.
- Хай живе Мазєнiн!
- Мазєнiн! Ха-ха-ха! Мазєнiн!
Д я д ь к о Т а р а с
- Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко!") _
М о к i й у колi, заткнувши вуха. Знесилено:_
-_ Мазайло-Квач! Мазайло-Квач!
Т ь о т я Мотя та iншi заскакали:
-_ Только Жучка удалая
В рихлом сєнє, как в волнах,
То взлєтая, то ниряя,
Скачет, лая, впопихах,
(У Мазайла: упопихах).
Закрутились кругом Мокiя, переможно вигукуючи:
-_ Хай живе Мазєнiн!
- Мазєнiн!

16_
Раптом увiйшли: Тертика, з м'ячем i з газетою "Комсомолець України", Губа i в перспективi за ними У л я. М о к i й до них:
-_ Поможiть хоч ви! Сам уже не можу, хiба ж не бачите...
Т е р т и к а м'ячем бац у пiдлогу:
-_ А скажiть, що за шум сочинився?
Г у б а
- З якого приводу? Чого?
Т ь о т я Мотя показала на газету в рямцях:_
-_ Будь ласка, будь ласка, молодiї мої люди, прочитайте!
Губа пiдiйшов до газети:_
- А що тут таке?
М а з а й л о
- Серце ще зранку... Та краще прочитайте самi! Голосно прочитайте!.. Будь ласка, одчинiть там вiкна,д дверi, щоб усiм було чути! Всiм, всiм, всiм, всiм!

Губа, придивляючись, почав читати:
- Українiзацiя.
Т ь о т я Мотя
- Не те читаєте, мiй милий, i не там!...
М а з а й л о
- Не те i не там!.. Дивiться знизу.
Т е р т и к а з м'ячем:_
- Читай, Ваню, згори, коли на те пiшло!
Губа швидко:_
-_ "Адмiнiстрацiя марiупольського заводу не пустила на завод комiсiї в справi українiзацiї..."
Т ь о т я й М а з а й л о
- Та не про те, милий ви хлопче! Не там! Дивiться в об'явах!
Г у б а
- "За останнiй час набагато збiльшився попит на українську книжку помiж робiтництвом на харкiвських заводах... За систематичний зловмисний опiр українiзацiї..."

Т ь о т я
- Ах, Боже мiй! Та що ви там вичитуєте про якусь там українiзацiю... Ви знизу прочитайте! Оповiстки!
М а з а й л о
- Он там читайте! Бачите? Я навiть звiдси бачу: Харкiвський окрзаго на пiдставi арт. 142-144 Кодексу...
Г у б а
- Стривайте! Стривайте! Та невже?... (Перечитав якiсь рядки в газетi).

М а з а й л о
- А ви думали! Серце ж, кажу...
Г у б а
- "За постановою комiсiї в справах українiзацiї, що перевiрила апарат Донвугiлля, звiльнено з посади за систематичний i зловмисний опiр українiзацiї службовця М. М. Мазайла-Мазенiна..."
Ойкнули. Т ь о т я Мотя розгубилася. До Мазайла:
- Що ж це таке?.. Як це?..
Р и н а до батька:_
-_ Невже цьому правда, папо?.. Та чого ти мовчиш?
Т ь о т я i Р и н а з одного i другого боку:
-_ Мино Маркевичу!
- Папо!

Дядько Т а р а с, пiдiйшовши, вдивився в Мазайла:
-_ Вiн уже нi гу, нi му!.. Нi ге, нi ме - занiмiв!
М а з а й л и х а
- Голкою, Мино! Язика поколи голкою!..
Т е р т и к а до Мокiя:_
-_ А ми прийшли врятувати тебе од мiщанської стихiї... Ближче до комсомолу! Держися комсомолу! Верни руля на комсомол! Ну?
У л я
- Це я... Побачила - нашi комсомольцi йдуть... Так Я покликала на помiч... Я вже до тiтки нiколи не поїду.
Т е р т и к а
- Ну!

М о к i й до Улi:_
- Ну, Улю!.. (До комсомольцiв). Присяги не кажемо тепер...
Г у б а
- Знаю. Це з вiрша Яновського:
Десять лiт будуєм владу Рад.

Маяком стоїть УСРР.

Нацiя не пiде вже назад!
Т е р т и к а
- Навпаки, скоро скажемо всiм Мазенiним: гол!
Ударив м'яча. Губа пiдбив. Мокiй i собi. Уля собi. _

Завiса



** 97 **

П'єса на чотири дiї

ДIЙОВI ЛЮДИ
С м и к С е р г i й - голова сiльради

П а н ь к о - секретар

К о п и с т к а М у с i й
П а р а с к а - його жiнка

С т о н о ж к а I в а н незаможнi
Г а н н а - його жiнка

В а с я - його син


Д i д Ю х и м - 105 рокiв


Г и р я Г н а т
Л и з я - його дочка багатiї
Г о д о в а н и й


Д i д з ц i п к о м
Ч е р н и ц i з м о н а с т и р я
Л а р и в о н - глухонiмий, Гирин наймит i сторож при церквi
О р и н а - старчиха


далее: ДIЯ ПЕРША >>

Микола КулIш. П'єси (ЗбIрка)
   ДIЯ ПЕРША
   4
   5
   1
   2
   4
   7
   10
   7
   ТРАГЕДIЙНЕ
   ТРЕТЯ ДIЯ
   ЧЕТВЕРТА ДIЯ
   ДРАМА
   16


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация